Киянка Світлана Касьяненко, одна із чотирьох цьогорічних лавреатів Івано-Франківської міської літературної премії ім. Я. Дорошенка, приїхала на урочисту церемонію нагородження («В Івано-Франківську нагородили лауреатів премії імені Ярослава Дорошенка») ще сповнена великої тривоги за своє місто, за рідних, близьких і друзів. Поділилась нею з публікою, яка вщерть заповнила залу театру кіно «Люм’єр»:

– У нас не було світла протягом 12 годин і позавчора, і вчора, тож можете уявити собі, в яких умовах я збиралася в дорогу…

Через тривалу відсутність електрики, спричинену ворожими ракетними обстрілами підстанцій біля Києва і найближчих до нього ТЕС, поетка, композиторка й виконавиця в одній особі не встигла зарядити смартфон і через те не могла показати провідникові при вході до вагона свій електронний квиток. Проте, на щастя, це не стало проблемою при посадці в поїзд, що вирушав до Івано-Франківська.

Членкиню НСПУ й мисткиню, яка подала на розгляд комісії з премії ім. Я. Дорошенка свій твір «Небесне танго», визнано переможцем у номінації «За співаний сонет». Загалом у доробку пані Світлани вже понад дві сотні пісень, вона ще з березня 2015 р. виїжджала у військові частини в зоні АТО й тішила виконанням музичних творів наших захисників. Тож столична співачка одразу впевнено включилася в програму літературно-мистецького дійства – спогаду про незабутнього Ярослава Дорошенка (16.10.1931– 20.03.2007) й пошанування нових лавреатів премії його імені, якому задавали тонус муніципальний оркестр народної музики «Рапсодія» (керівник заслужений артист України Любомир Никорак, концертмейстер Олег Юзюк) та співак народний артист України Михайло Кривень. Для франківців гостя з Києва заспівала не тільки відзначений престижною премією Івано-Франківської міської ради свій сонет, покладений на музику, а й ще декілька власних мелодійних ліричних творів.

Не змогла приїхати до Івано-Франківська через складнощі воєнного часу ще одна лавреатка цьогорічної премії, що має фактично всеукраїнський статус, – Лариса Петрова. У номінації «За збірку сонетів» високо оцінили її книжку «У пошуках нев’янучого квіту», премію столична поетка розділила з добре знаною прикарпатцям Ганною Данилюк, яка видала недавно і книжку сонетів «На гойдалці часу». Як розповіла письменниця, котра проживає у приміському селі Угринові, саме Ярослав Дорошенко десь наприкінці 70-х років минулого століття запропонував їй спробувати свої творчі сили у цій класичній формі віршування. Тоді й написала перший свій сонет. Можна сказати, ренесанс зацікавленості цим складним поетичним жанром відбувся у пані Ганни в уже зрілому творчому віці.

Сонет не зразу, але таки «знайшов» і знаного поета Івана Війтенка з Коршева на Коломийщині, котрому міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків вручив відзнаки премії, отриманої в номінації «За цикл сонетів», а саме за вінок сонетів «Магія зимової ночі» – публікацію в альманасі «Се остання війна…». Коломиянин належить до числа тих уже близько 40 лавреатів премії ім. Я. Дорошенка, число яких зростає з кожним роком починаючи з 2011-го – часу її заснування міською владою Івано-Франківська (лише у 2022-му, першому році повномасштабної московсько-української війни, цю премію не присуджували).

Голова ОО НСПУ Євген Баран згадав той 2011 рік, коли першими її лавреатами стали поет із Надвірної Нестор Чир, якого, на жаль, уже 11 літ немає з нами, та львів’янин Олександр Гордон. Модераторка заходу – дружина поета Ганна Дорошенко надала слово і присутньому в залі «Люм’єру» лавреатові цієї престижної відзнаки 2014 року Василеві Кузану, нині голові Закарпатської ОО НСПУ, членові комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка, котрий поділився міркуваннями щодо сьогодення і майбутнього чи не єдиної в Європі премії для сонетярів.

Заступник голови НСПУ Ярослав Ткачівський згадав поета, багатолітнього (з 1990-го до 2003 р.) голову Івано-Франківської обласної письменницької організації, котрого жартома називали «гетьман Дорошенко» і пам’ять про якого живе також у премії його імені, як людину дуже скромну, завжди привітну до початківців у літературі, котрих він усіляко підтримував. Ні на йоту не була притаманна Ярославові Юрійовичу якась заздрість до авторів талановито написаних поетичних і прозових творів – навпаки, він активно допомагав висувати їх на всеукраїнські, обласні й міські літературні премії.

Ярослав Дорошенко належав не тільки до НСПУ, а й до НСЖУ, нагадала голова обласної журналістської спілки Лілія Боднарчук. Був він «своїм» і в середовищі просвітян, тож голови обласної – Михайло Січка та міської «Просвіти» – Марія Гуцол мовили теплі слова про Ярослава Дорошенка, якого тоталітарний режим засудив на 25 років виправних робіт, як організатора і провідника молодіжної ОУН, і юнак відбував покарання, важко працюючи на шахті у Воркуті. Письменники Василь Мойсишин та Василь Бабій, директорка департаменту культури міської ради Надія Загурська, очільниця ОУНБ ім. І. Франка Людмила Бабій і директорка театру кіно «Люм’єр» Лідія Шкрібляк особливо наголошували на обраній Ганною Дорошенко по смерті свого чоловіка шляхетній місії – бути вірною берегинею пам’яті про нього. То вона 14 років тому подала ідею щодо заснування міської премії ім. Я. Дорошенка за найкращі збірку і цикл сонетів (третю номінацію – «за співаний сонет» запровадили значно пізніше), предметно підтриману тодішнім заступником міського голови Михайлом Вересом. Він, нині вже й сам член НСПУ, у виступі підкреслив значення цієї унікальної премії і загалом для промоції Івано-Франківська в Україні, адже вона стала одним з елементів літературного і культурного ландшафту міста між двома Бистрицями. Усі бажали письменниці Ганні Дорошенко, щоб повернувся з війни живим і здоровим до своєї сім’ї їхній з Ярославом Дорошенком єдиний син Олег, який уже три з половиною роки воює на фронті з рашистськими загарбниками. Подружжя Дорошенків виростило й виховало його справжнім українським патріотом.

Що ж, то мрія кожного з нас – щоби кровопролитна війна закінчилася якнайскоріше. А конкретно організатори літературного конкурсу сподіваються на можливість провести наступного року церемонію нагородження нових її лавреатів ювілейний – 15-й раз уже в мирних умовах.