У Лисецькій територіальній громаді вже майже три роки працює перший в Україні добровольчий хірургічний шпиталь «БРАСС». Його назва – це абревіатура, яка складається з перших літер імен її засновників. Фахівці закладу не уникають найскладніших випадків і успішно повернули понад пів тисячі пораненим захисникам та захисницям можливість повноцінно жити, майже так, як було до поранення. Також шпиталь надав амбулаторну допомогу понад п’ятьом тисячам цивільних.

– Перший добровольчий хірургічний шпиталь «БРАСС» – це об’єднання добровольців-медиків з усієї України, які в перші дні повномасштабної війни згуртувалися заради безоплатної допомоги військовим та цивільним пораненим для наближення перемоги України, – розповідає один із засновників та керівник закладу Станіслав Онищук.  – Перші пів року ми працювали цілком на благодійних засадах, не отримували жодної допомоги ззовні, а з середини 2022-го маємо грантову підтримку українських та міжнародних організацій. З 2024-го нам значною мірою допомагає Івано-Франківська міська рада…

За словами пана Станіслава, особливість «БРАССу» в тому, що тут функціонує ортопедо-травматологічне стаціонарне відділення з операційною та післяопераційним відновленням і реабілітацією. Нині 95 відсотків пацієнтів стаціонару – військові.

За словами хірурга, ортопеда-травматолога, медичного директора шпиталю Гліба Солов’я, винятковість «БРАССу» в тому, що на його базі пацієнт може пройти увесь цикл лікування – від операції до реабілітації. «У нас працює дуже потужна команда реабілітологів, масажистів, ерготерапевтів. І після операції ми можемо надати нашим пацієнтам реабілітаційну допомогу в повному обсязі», – наголошує він.

З огляду на те, що «БРАСС» – це лікарня ортопедо-травматологічного профілю, тут лікують пацієнтів із травмами костей, суглобів, опорно-рухового апарату й хребта. «До нас звертаються з травмами кистей, ліктів, які потрібно розробляти спеціальними фізичними вправами, чи відновлювати функції суглоба, кінцівки лікарськими процедурами. Бувають важкі пацієнти, з травмами хребта, вкороченням ноги, складними травмами рук, які не дозволяють їм рухатися. Наші фахівці роблять усе, щоб повернути людині можливість повноцінно жити й виконувати звичайні побутові задачі», – роз’яснює Станіслав Онищук.

Перший добровольчий шпиталь, який прикарпатські журналісти відвідали під час престуру до Лисецької громади, організованого Івано-Франківським регіональним відділенням Асоціації міст України, – це сучасний лікувальний заклад. Його інтер’єр лаконічний і модерний. Відчиняєш двері – і потрапляєш у хол. Він доволі просторий. Не схожий на приміщення лікувального закладу.

Мою увагу привернула етажерка з великою кількістю настільних ігор і книг. Адже цікаве дозвілля пацієнтів також є одним з важливих пазликів на шляху до відновлення та одужання. На першому поверсі також розташована операційна. Щоб потрапити туди, журналістам видали халати і бахили. Її оснащення вражає. Раніше таке бачила хіба що в медичних серіалах, і то іноземних. Після оглядин першого поверху прямуємо сходами на другий. Тут розміщено палати. Вони невеликі, проте затишні. Але мою увагу захопили стіни. Адже вони не мовчать. Саме на них військові, які пройшли в закладі лікування та реабілітацію, написали свої слова вдячності. Це надзвичайно цінно, адже є реальним підтвердженням врятованих життів.

Своїми усними враженнями від проходження реабілітації в шпиталі ділиться 29-річний Микола Романюк з Гостомеля на Київщині. У шпиталі – вже тиждень. Каже, що цей лікувальний заклад йому порекомендували знайомі, тож він фактично одразу сюди приїхав і не пошкодував про це.

Історія його військової служби розпочалася ще 2013-го з кінологічного підрозділу. Сім років служив за контрактом. А 2020-го повернувся до цивільного життя. На початку повномасштабної війни перебував у Гостомелі, потрапив під окупацію. Після звільнення Київщини виїхав до Надвірної. А вже через вісім днів, 20 березня 2022 року, став до лав ЗСУ. Воював на Харківському напрямку, був командиром мінометного розрахунку. Після травми, отриманої на полі бою, чоловікові поставили протез лівого кульшового суглоба. Звільнившись з армії, Микола вступив до Харківської гуманітарно-педагогічної академії, де опановує фах кризового психолога. «Хочу реабілітувати таких як я, – каже ветеран. – Адже добре знаю цю специфіку, їхні стан та відчуття».

– З гострими травмами до нас надходить мало пацієнтів. Найчастіше ми працюємо з наслідками травм, де необхідно провести реконструктивну операцію, подовження, усунення деформації тощо, – констатує Гліб Соловей. – Тут немає легких випадків. Під час війни вони всі важкі…

Втім, дуже часто лікарям «БРАССу» вдається зробити неможливе і поставити на ноги навіть тих пацієнтів, які, за прогнозами, мали на це небагато шансів. Таких історій у шпиталі чимало. Зокрема Станіслав Онищук розповів журналістам про свого однокласника Василя. І ця оповідь справді вражає. «Військовий отримав важку травму хребта, нижня частина тіла паралізована, – розповідає він. – Лікування у Хорватії, яке тривало майже рік, не дало жодних змін ні у відчутті своїх ніг, ні у можливості ходити. Але сьогодні, на закінчення четвертого місяця перебування у нашому шпиталі, він уже відчуває ноги, рухає ними, навіть пробує ставати. Вважаємо, що за кілька місяців він буде ходити і, продовжуючи виконувати фізичні вправи, зможе повноцінно жити».

Ще один дивовижний випадок, пов’язаний зі співпрацею з Мюнхенським медичним університетом. В її рамках для обміну досвіду приїжджали три німецькі професори, які спеціалізуються на травмах, наближених до військових. «Ми розмістили у соцмережах оголошення про те, що готові брати на лікування пацієнтів зі складними випадками, тих, кого в інших лікарнях визнали безнадійними. Рік тому у нас був хлопчина, якому німецькі професори робили 22-гу операцію! Після 21-го хірургічного втручання, яке провели у Польщі, йому сказали: «Вибач, але ми не можемо впоратися, ногу тобі доведеться ампутувати. Якщо хочеш, повертайся в Україну, а в нас тільки один варіант, ми не бачимо іншого виходу». Його мама побачила наше оголошення, написала нам та надіслала його медичні документи. Операція тривала п’ять годин. Нещодавно він приїжджав до нас. Нога здорова. Під час того візиту сказав нам: «Завдяки вам я маю можливість бути в своєму тілі, ходити на обох своїх ногах, а не на протезі».

Нині в закладі перебуває 18 пацієнтів, хоч у стаціонарі передбачено 14 ліжко-місць. Станіслав Онищук констатує, що вже понад чотири місяці шпиталь працює у режимі перевантаження. «У нас такі великі черги й кількість звернень від командирів військових частин, бійців, івано-франківських лікарень, військового шпиталю… Але ми не маємо сили їм відмовити, тому беремо навіть більше пацієнтів, ніж передбачено», – каже він.

Зрозуміло, що потреба номер один медичного закладу – розширення його площі. Станіслав Онищук зауважує, що ще 2022-го розуміли, що рано чи пізно зіштовхнуться з тим, що черга хворих буде надзвичайно великою. «Нині до лікарень надходить набагато більше запитів на лікування, ніж вони фізично можуть прийняти, – коментує мій співрозмовник. – У нас така ж історія. Нині основною потребою для нас є не обладнання, навіть не поточна фінансова підтримка, а додаткові палати й реабілітаційна зала. Адже тоді з тією самою командою, яка в нас є нині, зможемо робити більше».

Тож у планах – будівництво ще одного корпусу закладу. Наразі керівництво «БРАСС» розробило три варіанти архітектурних проєктів і стільки ж варіантів кошторисів: від найменшого корпусу на 20 ліжко-місць до найбільшого на 60. Відповідно загальна кошторисна вартість нового корпусу коливається від 600 тисяч до 2,5 мільйона євро.