На початку літа 1945-го року загін НКВС рейдував у верхів’ях Чорного Черемоша, вишукуючи бункери і криївки повстанців. У лісі совєти натрапили на ведмедицю з малям. Коротка черга і чекісти вже смакували ведмежатиною, нашвидкуруч спеченою на вогні. Гуцули, до речі, ведмежого м’яса не їдять через одвічне табу. Перелякане ведмежа втекло. Його ніхто й не переслідував. Через кілька днів голодне і знесилене ведмежа, що жалісливим скавулінням кликало матір, знайшла у лісі повстанська боївка «Хмари».

На постої стрілець УПА Василь Білінчук на псевдо «Сибіряк» (псевдо отримав через втечу із заслання в Сибіру) спробував нагодувати ведмежа пляшкою молока, і йому це вдалося. Ведмедик оклигав і прив’язався до партизанів. Ходив за ними, як песик, супроводжуючи боївку в непростих переходах. За звичайного життя ведмеді, в основному, харчуються рослинною їжею. Але повстанський їв те, що й партизани: хліб, кулешу, солодке і кисле молоко. Та через півроку прийшла зима. І ведмежа почало впадати у сплячку. Аби не залишати друга, Василь Білінчук ніс його на собі під час переходів.

Із цього періоду збереглося декілька унікальних світлин, на яких серед бійців УПА значиться і вже доволі великий ведмідь. Кремезний «Сибіряк» мав справді сибірське здоров’я, носив не тільки молодого ведмежа, а ще й кулемет Дегтярьова. Василь Білінчук, який виходив ведмежа, загинув у 1952-му році коли важко пораненим прикриваючи відхід боївки. Йому було всього 26 років. Того ж року в нього народився син — нині відомий український письменник Василь Портяк, автор сценаріїв до фільмів «Залізна сотня» та «Нескорений».

На світлинах повстанець Василь Білінчук разом із ведмежам в Карпатах під час переходу його боївки взимку 1945-го року.