Символічно, що у День працівників освіти Богородчанська ЗШ №2 у колі школярів, вчителів – колишніх і теперішніх, випускників різних років, батьків, представників районної та місцевої влади, духовенства та друзів відзначила свій чвертьстолітній ювілей. У районному Палаці культури, де й відбулися святкові урочистості, панувала виняткова атмосфера: зі сцени лунало багато вітань, пісень і спогадів.
І хоча день народження школи відзначили в День працівників освіти, насправді ж заклад відкрили 24 серпня 1994 року – в третю річницю незалежності України. Першого для школи навчального року за парти сіло 878 учнів. Відтоді минуло 25 років, за цей час школу закінчили 882 одинадцятикласники, 119 з них – із золотими медалями, 44 – срібними. «Наша місія: допомогти дитині знайти себе у світі, – розповідає директорка Богородчанської ЗШ №2 заслужений вчитель України Уляна Битківська. – Через те і бренд нашої школи такий: «Пізнай себе! Знайди себе!» Ми намагаємося, щоби дитина вміла впізнати свої природні задатки, як за Сковородою, те, що потім стане її «сродною працею», зуміла самовизначитися у школі і реалізувати себе в житті. Нам не соромно за своїх випускників, які опанували найрізноманітніші професії. Ми тішимося тим, що частина наших учнів повертається до школи уже вчителями».
Ті педагоги, котрі працюють чи працювали у закладі з перших днів, зауважують, що за 25 років дуже зміцнилася її матеріально-технічна база. «Сьогодні заклад досить добре комп’ютеризований, у рамках національного проєкту «Відкритий світ» отримали 5 мультимедійних комплектів, 30 нетбуків для учнів і 12 комп’ютерів для вчителів. У школі є три комп’ютерні класи, один з них – для молодших класів. Матеріальна база значно зросла: від крейди і дошки до комп’ютера і мультимедійної дошки», – наголосила Уляна Битківська.
Вчителька фізики Богородчанської ЗШ №2 Арета Турчин є однією із тих 18 педагогів, котрі працюють у школі з перших її днів. Вона згадує, як уперше прийшла до закладу 12 липня 1994 року: «Школа була зовсім порожньою, все починали з найменшого: оформляли кабінети, майстерні…, школа набувала змісту щороку. За той час сталося дуже багато позитивних змін. Наші випускники стали успішними людьми. Ми тішимося, коли наші діти переростають нас у своїх здібностях, досягненнях і здобутках. Школа збагатилася багажем шкільних подій. Кожен випуск – неповторний! Пам’ятаємо наших учнів, дуже раді, що й вони нас не забувають, відвідують школу, і не лише під час свят».
Сьогодні в закладі навчається 570 учнів – тих, хто сьогодні творить її історію. Учениця 11-го класу Богородчанської ЗШ №2 Діана Васютин каже, що їй добре в школі, тут вона почувається затишно, комфортно та зручно. «Відчуваю толерантне ставлення, постійну підтримку вчителів, – розповідає дівчина. – Наші педагоги, як батьки, ставляться до нас з любов’ю та турботою, тут немає такого вчителя, до якого ти підійдеш з якимось питанням чи проблемою, а він скаже: «Я зайнятий». Люблю школу за те, що вона дуже прогресує. Чудово бачити, як вона йде в ногу з новими технологіями. Це вражає. Також заклад може похизуватися тим, які у ньому навчаються розумні учні, як вони прагнуть знань і як їх здобувають».
І хоча у назві школи фігурує цифра «2», але вона далеко не друга, адже завдяки успіхам своїх вихованців часто посідає першість. Уляна Битківська наголошує, що учні закладу щороку показують високі результати на змаганнях, конкурсах, олімпіадах різного рівня та на зовнішньому незалежному оцінюванні. Вже декілька років поспіль Богородчанська ЗШ №2 входить у топ-20 найкращих шкіл області за результатами ЗНО.
Але окрім здобутків, заклад, звичайно, має й свої щоденні проблеми. Зокрема впродовж 11 років адміністрація школи «билася» над тим, щоб капітально відремонтувати дах закладу. Крім того, Уляна Мар’янівна зауважує, що педагогів школи турбує те, що випускники школи після закінчення вищих навчальних закладів не можуть знайти роботу в Україні і в пошуках кращої долі їдуть за кордон. «Це болить вчителя, бо він працює для того, щоб зміцнювалася рідна держава. На жаль, часто українські діти стають затребувані десь там... Серед наших випускників є і воїни АТО, гордимося цим, але водночас нам прикро, що Україна ще досі належить до воюючих країн», – наголошує вона.
Святкування 25-річчя школи було офіційним, але водночас родинним і теплим. Урочисте дійство символічно відкрили її теперішні та колишні учні, заспівавши зі сцени гимн закладу «Доброго ранку, школо!». До речі, цій пісні також 25, як і гербу закладу, на якому зображено ластівки, що линуть до сонця. Далі було багато виступів та вітальних слів. Школу привітали голова Богородчанської районної ради Михайло Головчук, заступник голови РДА Василь Понайда, селищний голова Богородчан Ростислав Заремба, колишній керівник «Прикарпаттрансгазу» Іван Петраш, голова Івано-Франківської обласної ради 2002-2006 рр. Василь Брус, директор Богородчанської ЗШ №1 Ігор Онкалюк, голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України Михайло Косило, депутат обласної ради, випускник школи Святослав Никорович та багато інших.
Під час святкового концерту учні, випускники, вчителі співали, танцювали, розповідали про сучасні освітні тренди, грали на музичних інструментах, демонструючи, що школа не просто навчає, а й розвиває таланти своїх учнів та педагогів. Втім, найбільш щемливим був момент, коли хвилиною мовчання пом’янули тих вчителів, котрі вже відійшли в кращі світи – Елеонору Крицун, Надію Свідрак, Ольгу Поворозник, Стефанію Николин, Тетяну Цюпу, Тетяну Данилів, Марію Піскарьову, Надію Малдрик. А завершальним акордом дійства був святковий торт.
…За 11 років своєї роботи в газеті «Галичина» і ведення освітньої тематики я дуже багато писала про найрізноманітніші заклади освіти Прикарпаття, втім, жодного разу під час підготовки газетних матеріалів не відчувала такого трепету і відповідальності, як тепер, адже Богородчанська ЗШ №2 – моя рідна школа. Тут минули 11 років мого найщасливішого життя, адже це була безтурботна пора дитинства, коли найбільша проблема – погана оцінка з алгебри чи фізики. Саме у своїй рідній школі зародилася моя мрія стати журналістом. Саме тут обставини, однокласники і вчителі допомогли розвинути закладені природою і генетикою задатки, формували мій характер, робили його сильнішим, навчили ставити мету і йти до неї. Сьогодні дуже багато говорять про те, що одне з основних завдань школи – навчити дітей вчитися. В часи свого школярства я цього не знала, але дивним чином у моїй рідній школі у мене таки виробили це вміння. І за це я їй теж дякую, як і тим вчителям, котрі були моїми дороговказами і в пізнанні тих чи інших предметів, і в розумінні життя, а також всім іншим, котрі мали у нашому класі бодай один урок, адже так чи інакше вони були частиною моєї шкільної історії.
