З головою Івано-Франківського апеляційного суду Богданом Гриновецьким та його заступником Віталієм Девляшевським було не так просто зустрітися через їхню постійну завантаженість. Ніби й зрозуміло, що коли люди обіймають такі поважні адміністративні посади, то з вільним часом у них проблемно. Та, за словами Богдана Михайловича, завантаженість виникла не так через адміністрування, як через потребу виконувати прямі суддівські обов’язки у зв’язку з тим, що бракує суддів для нормальної і своєчасної роботи, принаймні у кримінальній палаті.
– Така ситуація є відголоском судової реформи, котра свого часу, по суті, призвела до колапсу діяльності судів першої інстанції. Оскільки судді нічого доброго від неї не чекали, тоді чимало з них вийшло у відставку, – зазначає Богдан Гриновецький. – Можна пригадати ситуацію в Яремчі, де протягом майже півроку не було суддів і люди від цього серйозно потерпали, бо не могли вирішити життєво важливі для них питання, як-от поновлення на роботі, розірвання шлюбу тощо. Наразі така сама проблема виникла в кримінальній палаті Апеляційного суду. Донедавна в ній залишалося тільки п’ятеро суддів. А днями нам вдалося перевести одного суддю із цивільної палати, завдяки чому змогли сформувати дві колегії. Адже, як відомо, розгляд апеляційних скарг проводять троє суддів. Щоправда, ті колегії не є сталі. Ми підміняємо одне одного, заміняємо при процесуальній потребі
– Хіба така проблема знайти суддю, враховуючи ваші зарплати, соціальний статус, пільги тощо?
Богдан Гриновецький. Уточнюю, що у суддів пільг немає ніяких. Якщо людина має намір стати суддею тільки з цих міркувань, то, може, й не варто їй одягати мантію. Мають бути й інші, внутрішні спонукання. Кандидатів у нас вистачає. Інша річ, що судова реформа сказала «А», а нічого не змінила в процедурі призначення суддів на посади, котра є доволі складною і тривалою. Навіть створюється враження, що там, у «верхах», бо ж усе йде через Київ, це питання вважають якимось другорядним.
– Але ж колись тоді ще обласний суд встигав розглядати не лише скарги, а й кримінальні справи як суд першої інстанції, причому доволі складні, зокрема про вбивства.
Б. Г. Так, але тоді було більше суддів. Лише у кримінальній палаті – 17. Тепер збільшилася кількість оскаржень судових рішень у кримінальних справах. За даними статистики, торік ми переглянули 355 кримінальних проваджень, внаслідок чого було змінено і скасовано 51% цих судових рішень. Щодо перегляду 519 апеляцій на ухвали у справах про адмінправопорушення цей показник становить 59%. Із переглянутих 1 673 цивільних справ вказаний показник становить 38%. Цифри такі не тому, що місцеві суди недоброякісно працюють. Насамперед це пояснюється тим, що у місцевих судах є істотна кадрова проблема за надмірного навантаження. Як правило, одна зі сторін судового процесу залишається незадоволеною, особливо якщо йдеться про важкі та особливо важкі злочини – грабежі, розбійні напади, тяжкі тілесні ушкодження, вбивства. Причому меншою мірою незадоволеними зостаються потерпілі, на думку яких їхньому кривдникові призначено зам’яке покарання. Більшою – особи, стосовно яких винесли вирок і вони вважають його занадто суворим.
Раніше ми могли один, а то й два дні на тиждень не призначати засідань. Це дозволено законом. Адже робота судді полягає не лише в засіданнях. Потрібно підготуватися до розгляду провадження, відписатися потім по ньому, є ще маса іншої, як-то кажуть, паперової роботи, котру тепер змушені виконувати вдома, зокрема й у вихідні. Якось у нас була така ситуація, що на один день на шістьох суддів довелося призначити розгляд 33-х (!) справ.
Водночас зазначу, що попри це навіть у такому складі наш суд за результатами роботи – мабуть, читачам ближче буде таке поняття, як скасування наших ухвал вищою інстанцією, хоча є й інші показники, – серед апеляційних судів Україні на рівні вище середнього.
– Ми говоримо про кримінальну палату, а в цивільній, міркую, роботи ще більше, адже наші люди доволі часто звертаються до вас чи за захистом своїх прав, чи для вирішення спорів одне з одним.
Віталій Девляшевський. Зате у цивільній палаті є більше суддів. Так, кількість справ доволі велика, але останнім часом їх поменшало, передусім через зміни до Закону про судовий збір. Його підвищено, і громадяни, які мають намір оскаржити рішення першої інстанції, мабуть, задумуються над перспективою, чи це не будуть зайві витрати.
– А щодо яких питань найбільше справ у цивільній палаті?
В. Д. Найперше – це кредитно-фінансова сфера. Правовідносини між банками, клієнтами, поручителями. Здебільшого йдеться про стягнення кредитної заборгованості. Другий масив питань пов’язаний із земельними правовідносинами. Від межових спорів, порушень правил добросусідства до визнання недійсними державних актів на землю, повернення земельних ділянок тощо. Третій – сімейні правовідносини. Аліменти, розірвання шлюбу, поділ майна, участь у вихованні дітей. І четвертий стосується спорів щодо права власності на майно. Знову ж таки йдеться про усунення перешкод у користуванні квартирою, будинком, визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу.
– Зупинімося на одному з цих пунктів – на земельних спорах. Як до суду, так і до нашої редакції є чимало звернень з цього приводу. Якщо проаналізувати останні, то створюється враження, що виконавча влада, маючи відповідні важелі, нічого не робить для розв’язання таких спорів, подекуди навпаки, своїми рішеннями призводить до них, або ж ми маємо недосконале законодавство з цих питань. Але ж судді так само змушені послуговуватися ним?
Б. Г. Думаю, що тут є трішки і того, і того. До того ж впливає нестабільність законодавства, певні зміни в судовій практиці. Розумним було введення для розгляду таких спорів інституту мирового судді.
В. Д. Є проблема і в тому, що закон або неправильно знають, або погано застосовують. Скажімо, ми скасували чимало розпоряджень голів сільрад саме із земельних питань. Інша біда, що донедавна фактично не було єдиного тлумачення законодавства, тих чи інших норм права. Попри те, що загалом воно дуже добре, але є ситуації, коли навіть судді по-різному трактують деякі його положення. І тоді виникає різнобій, судова тяганина. Тож дуже добре, що новий Верховний суд почав виробляти єдину практику розгляду цивільних справ. Все упорядковує і видає постанови, які стосуються тієї чи іншої категорії справ для єдиного розуміння норм права. Це позитив як для суддів, так і для звичайних громадян, бо справи вирішуватимуться швидше і якісніше.
Звісно, найкраще, коли громадяни укладають в суді мирові угоди. Кожен суддя повинен роз’яснити учасникам спору цю норму права. В процесі цього нерідко трапляється, що люди переглядають своє бачення ситуації, находять точки дотику. Скажімо, сьогодні у нас було укладено мирову угоду вже на стадії апеляції. Йшлося про спір за право власності на житло. Зауважу, що навіть коли позов не тільки подано, а й уже розглянуто у першій інстанції, Цивільно-правовий кодекс дозволяє написати заяву щодо його залишення без розгляду без пояснення причин. До речі, в таких випадках судовий збір повертають. Людям уже не потрібно витрачати час на суди, кошти на правову допомогу. Своєю чергою, це вигідно і суддям, бо зменшується навантаження на суди і можна більше часу приділити складнішим справам.
Також якщо немає рішення, то нема що й оскаржувати. Бо скасування рішення означає брак у роботі. А наші судді дуже відповідально до цього ставляться. Вивчають, аналізують помилки, котрі призвели до цього. Інша річ, як ми вже згадували, що до скасування рішення може призвести зміна судової практики. Наприклад, з питання повернення банківських кредитів. Банки зверталися з позовами в разі неплатежів про дострокове припинення кредитних угод, і не тільки щодо повернення усієї суми, а й відсотків до кінця договору, котрі інколи бували й більшими за саме, як кажуть, «тіло» кредиту. Раніше практика була такою, що суди ті позови задовольняли. Тепер інший підхід. Ввели поняття терміну позовної давності, зважаючи на який і нараховують відповідні суми.
Б. Г. Не менше проблем створюють зміни судової практики для кримінального судочинства. Згадаймо хоча б так званий «закон Савченко». Добре, що державні мужі, врешті-решт, додумалися його скасувати. Та зважаючи на постулат, що закон не має зворотної дії, якщо він погіршує становище особи, то коли людину було поміщено в сізо ще під час його дії, хоч вирок був ухвалений пізніше, все ж їй до терміну покарання зараховували один день за два, проведені в слідчому ізоляторі. То така була загальна практика. Але Верховний суд прийняв інше рішення, згідно з яким якщо злочин було скоєно у момент дії «закону Савченко», то на злочинця також поширюється ця пільга.
– Інакше кажучи, злочин не розкрито, особа, яка його скоїла, ще не встановлена, відповідно, не затримана…
Б. Г. Так. Абсолютно нелогічне рішення, на підставі якого нам скасували чимало ухвал. Але ми зобов’язані дотримуватись правового висновку Верховного суду. До речі, недавно зацікавився однією справою. Група молодиків грабувала пізніх перехожих. За ними були ще й, так би мовити, легші злочини, як-от викрадення скутерів. Та грабежі свої вони скоювали з надзвичайною жорстокістю. Збивали людину з ніг, гамселили руками і ногами та оббирали, як то кажуть, до нитки. Читаю вирок. Начебто нормально їм присудили. Але доходжу до визначення остаточної міри покарання і всюди натикаюся на «закон Савченко». В підсумку виходило, що тим покидькам сидіти дуже мало. Перевірив, коли цей закон скасували. Виходило, що напарників затримали, коли він уже перестав діяти. Щиро кажучи, почав «грішити» на суддів. Хоча, зазначу, інколи судді своїми діями просто спонукають простих громадян до негативної реакції. Скажімо, рішення Конституційного Суду щодо скасування такого поняття, як незаконне збагачення, не лише обурило пересічних українців, а й попсувало імідж України на Заході. Навіть заговорили про скасування «безвізу». Зрештою, Київ далеко. Наведу місцевий приклад, котрий також викликав чимало негативу. Зокрема богородчанський суддя за заявою промосковського попа зобов’язує поліцію розпочати кримінальне провадження стосовно певних осіб за начебто перешкоджання здійсненню релігійного обряду. Йдеться про події навколо Домініканського костьолу в Богородчанах. Що, суддя мав відповідні докази, розслідував ситуацію?.. На чий млин він ллє воду?
Б. Г. До судді тут не може бути жодних претензій, бо він виконував норму закону. В Кримінальному процесуальному кодексі написано так, що будь-яке повідомлення, яке, підкреслюю, може містити ознаки будь-якого злочину, обов’язково має бути внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і так само обов’язково має бути розпочато кримінальне провадження. Якби суддя цього не виконав, то його самого могли би притягти до кримінальної відповідальності за неправомірне рішення.
Згоден, що це неправильна, я б сказав, несправедлива, навіть неправова, в нормальному розумінні цього слова, норма. Але приймали її не судді, а шановні народні депутати. Ні Верховний суд, ні тим більше апеляційний у плані її скасування нічого зробити не можуть. Бо ми не маємо законодавчої ініціативи. І тут була б дуже доречною допомога журналістів, які порушили би це питання, винесли його на загал, сформували відповідну думку суспільства.
В. Д. Також допомога журналістів потрібна в роз’ясненні тих чи інших норм права. Візьмімо таку доволі поширену ситуацію, як позичання громадянами одне одному грошей. Нерідко трапляються ситуації, коли позичальник ухиляється від сплати боргу, і тоді кредитор звертається до суду, приводить із собою свідків, але їх вважають неналежними доказами. В цьому разі потрібне нотаріальне посвідчення договору або розписка.
– Засвідчена нотаріусом?
В. Д. Не обов’язково. Розписку пише позичальник від руки. Зазначаються дата, місце позичання, зрозуміло, сума, дані учасників позики і два підписи. Правда, для вирішення спору на користь кредитора потрібно, щоби позичальник визнав наявність боргу. І, як правило, визнають. І ми готові надавати консультації щодо справ різних категорій без прив’язки до конкретних спорів.
– Переконаний, така співпраця піде на користь нашій газеті та її читачам.
