Богдан БРИНСЬКИЙ – мистець, меценат, громадянин… (До 30-річчя його творчості)

Наш краянин художник Богдан БРИНСЬКИЙ зі своїм малярським доробком належить до яскравих і відомих представників сучасного українського мистецтва. Це про нього ще на зорі його творчості відомий майстер пензля Михайло Зорій сказав: «Молитися нам треба, щоб Господь післав нашому народові побільше таких митців». Його понад 30-річна плідна творчість у живописі пробуджує уяву й почуття поцінувачів мистецтва, а жертовність і активна життєва позиція у відродженні державності й турботі про добро громади застановляє ґрунтовніше поглянути на його постать, здобутки, творчі напрацювання.

Становлення і творчі пошуки

Богдан народився 16 жовтня 1960 р. у с. Долині на Тлумаччині в родині, яка має славних предків і в мистецтві, і у визвольних змаганнях за волю України. У 1976 – 1980 рр. Богдан навчався в Чернівецькому будівельному технікумі, де здобув фах техніка-будівельника. По його закінченні розпочав свою трудову діяльність монтажником будівельних конструкцій IV розряду в Івано-Франківському постійно діючому будівельному поїзді № 9 тресту «Західелеватормлинбуд». Після служби в армії, 1982 року його прийняли на роботу різьбярем по дереву III розряду в Івано-Франківську облспоживспілку. Наступного року він поступив до Івано-Франківського державного педагогічного інституту на кафедру образотворчого мистецтва, який закінчив 1988-го (вчителі з фаху: Михайло Фіголь та Борис Щебряков). І того самого року його направили на роботу до Івано-Франківського обласного художнього музею, де він працював на посаді художника-реставратора до 2004 р. Вже на цій посаді його вирізняло постійне прагнення до вдосконалення професійних умінь і навичок, яке він проніс крізь наразі всі роки творчості.

Б. Бринський ґрунтовно вивчав практичну школу вітчизняної реставрації та консервації: 1988-го пройшов стажування у Львівських реставраційних майстернях (керівник Мирослав Откович), 1993-го – в реставраційних майстернях у Києві (керівник Володимир Цитович). Його здобутки і напрацювання не залишились непоміченими. 1994 року завдяки рекомендації професора Європейського центру консервації у Венеції Альфреда Габермана отримує стипендію в означеному Центрі де вивчає європейську школу реставрації та консервації дерев’яної скульптури. У цьому поважному закладі бере активну участь у реставрації духовних ужиткових творів мистецтва Італії XVII cт. За означені 16 років праці в Івано-Франківському обласному музеї з його фондів повернув до життя, консервував і реставрував близько 200 художніх творів майстрів іконопису, поліхромної скульптури, західного малярства ХVII–XX ст. Серед них − роботи знакових майстрів пізнього бароко і рококо, які творили у Галичині.

До окремих заслуг Б. Бринського слід віднести врятування у 1990 р. скульптури путті – твору видатного майстра скульптури Іоана Георга Пінзеля − з понищеного костелу в Городенці. Ця робота згодом стала окрасою Івано-Франківського обласного художнього музею і національним надбанням та експонувалася в одному з найбільших у світі музеїв − Луврі в Парижі. Як художник-реставратор успішно підтримував і закріпляв роботи відомих скульпторів Європи Матвія Полейовського (1734−1806 рр.) і Конрада Кутшенрайтера (?−1746 р.) та робіт скульпторів з майстерні Діониза Станетті (поч. XVIII ст. − 1763 р.). У період роботи в музеї Б. Бринський активно долучається до врятування, реставрації, та активної промоції сакральних творів духовної спадщини Української церкви: ікон, ручних та процесійних хрестів, картин. Насамперед це стосувалося великої колекції ікон і хрестів мецената і відомого колекціонера єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Миколая Сімкайла, з якої згодом постав церковний музей в Коломиї.

Окрім своєї продуктивної праці у музеї, Б. Бринський у цей період успішно реалізував себе як викладач і педагог університету, поєднуючи протягом дев’яти років поспіль, з 2001 до 2009 рр., роботу художника-реставратора з викладанням мистецьких дисциплін у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника на кафедрі образотворчого мистецтва та дизайну де ділився своїм багатим професійним досвідом. У виші плідно працює в різних напрямах: викладав рисунок і живопис, започаткував спецкурс реставрації, де навчав студентів новітніх європейських підходів і технологій. Цей період викладацької праці в університеті відзначився також двома вдалими проектами творів з духовної спадщини Прикарпаття, які мали широкий суспільний резонанс у ЗМІ. А саме – реставрував зі своїми студентами ікону Покрови Богородиці (1740 р.), яка дивом вціліла у згорілій церкві в с. Добровлянах неподалік Івано-Франківська, а випускниками з числа своїх колишніх студентів відновив частково втрачений живопис на стіні роботи лауреата Шевченківської премії України Опанаса Заливахи у дитячому санаторії «Ясень» на Рожнятівщині, про що писала «Галичина» за 9 червня 2012 року у статті журналіста Ігора Лазоришина «Ясенська казка Опанаса Заливахи».

На крилах візій

На цьому тлі навчальної, трудової і творчої діяльності Богдан успішно реалізує себе як художник з великою потенцією, творчими візіями та креативними модерними віяннями у жанрі живопису. Ще у 1988 році, у часі навчання, на його художні твори звертає увагу один з організаторів творчої спілки «Зарево» та Асоціації незалежних українських митців, випускник Краківської академії мистецтв і відомий майстер українського живопису Денис-Лев Іванцев. Саме йому належить перша мистецтвознавча публікація «Нова зірка на горизонті» в «Галичині» вже далекого 1990-го про творчість молодого художника та його потенціал і пошукування в модерному мистецтві: «Мистецтво Богдана Бринського, це не тільки образна констатація минулого і сучасного, але перш за все, це творче відображення свого відношення до нього малярськими засобами за допомогою платформи, кольору і фактури в суцільних ритмічних композиціях, які діють глибоко на духовність і ментальність глядачів. В цьому саме сила і цінність його оригінального мистецтва».

І саме Іванцеву належать перші поради та спрямування Б. Бринського до майстерні дисидента і в’язня сталінських таборів, авангардного художника-шестидесятника, лауреата Шевченківської премії України Опанаса Заливахи. Відтоді цей моральний авторитет і нерв епохи в українському мистецтві ХХ ст. став порадником і наставником у житті і творчості молодого художника, а разом з тим – вірним товаришем і приятелем на найближчі 20 років. З 1989 по 1997 рр. Богдан працює над експозицією і виступає активним учасником міжнародної виставки творів сучасного мистецтва «Імпреза» (відзначений дипломом ІІІ-ї «Імпрези»).

1990-го Б. Бринський організовує власну першу персональну авангардну виставку «Година смутку за жертвами сталінських репресій». Того ж року бере участь у знаковій міжнародній виставці «Єдність. 100 українських митців світу – 100-річчю українських поселень в Канаді». Наступна персональна виставка його живописних творів відбулася у Венеції 1994 р. 1995-го його прийняли до Національної спілки художників України. З кінця 80 рр. минулого століття й досі Богдан щороку бере участь в обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках і пленерах.

Про його творчі напрацювання кандидат мистецтвознавства Петро Кузенко у статті «Духовні вітрила Богдана Бринського» (журнал «Образотворче мистецтво», №1, 2008 р.) каже так: «Художник у своїх творах переосмислює крізь призму національного світосприйняття ціннісні орієнтири культури ХХ ст., зокрема звернення до духовності, необхідність самопізнання, усвідомлення себе як частини глобального всесвіту. Притаманна мистцеві темпераментна манера живопису, колористичні зіставлення барв сприяють експресивності зображення, посилюють емоційну напругу сюжету. Традиційний дуалізм національного світогляду мистець підносить на новий рівень художніх рефлексій. Він виразно прочитується у творах присвячених роздумам над глобальними духовними проблемами світу, основами буття («Тисячоліття», «ХХ століття», «Хвиля надії»). Світовідчуття мистця апелює до філософських узагальнень, космогонічних та релігійних мотивів. У своїх творах він ніби створює нову реальність, неповторну художню структуру, що несе певну ідею. Мистець не прагне документальної точності відтворюваних подій, а намагається через підсвідоме, інтуїтивне, ірраціональне передати своє розуміння епохи. Кожний новий твір Богдана Бринського відображає незнану грань внутрішнього світу художника, його життєвої позиції. Він постійний у творчому вдосконаленні, в пошуках художніх засобів втілення власної філософії на полотні».

А патріарх українського мистецтвознавства Мирослав Аронець у статті «Народжений для малярства – Богдан Бринський» (Образотворче мистецтво, № 4, 2019 р.) зазначає: «З 2000 року його письмо стає розкутим, розмашистим, імпресіоністичним з багатством яскравих кольорових відтінків. На картинах фарба динамічний рух пензля стають загадковою піснею, що летить на крилах візій мистця, яку можна побачити, відчути, торкнувшись густої фарби. Працюючи на полі експресіонізму, де присутня історична тематика й динаміка манери її виконання, яка має обриси її форм, автор часто входить у світ абстрактних бачень, далеких від реальних. У таких композиціях головну роль відіграє колір, пляма, рух пензля, активність барви, всеохоплююча боротьба тонів, півтонів, контраст великих і малих кольорових плям. Динамічний пастозний мазок, густота фарби надають творам відчуття захопленості, створеного мистцем, його вмінню перетворити буденне у вишукане свято художньої цінності».

Узагальнюючи 30-літню творчість Б. Бринського, слід насамперед відзначити багатоплановість і різножанровість полотен: у пейзажі, портреті, абстракціях на міфологічні, історичні, урбаністичні мотиви в різних техніках живопису. Його часті персональні виставки в музеях та галереях завжди ставали захопливими мистецькими подіями в культурному житті Івано-Франківська та області і мали широкий суспільний резонанс. Окрім цього, впродовж останніх 13 років Бринський проводить щорічний художній звіт з пленерів, де завжди експонуються 50 і більше його робіт, які викликають не менше захоплення у поцінувачів мистецтва. Авторство його картин впізнаване, завжди нове, повне експресії, яка багата нюансуванням фарб та їхніх відтінків, грою світлотіней, внутрішньої динамічності і незбагненої напруги, які запрошують уяву глядача до активного сприйняття творчості багатого внутрішнього світу мистця.

Його твори зберігаються в Івано-Франківському художньому музеї, Львівському національному музеї, музеї Словаччини, численних приватних колекціях України і закордоном.

З Україною в серці

Не менше присутній своєю активною життєвою позицією Б. Бринський у громадському житті краю. В числі перших брав активну участь у відновленні української державності. У 1988 році – співзасновник науково-культурного товариства «Рух», предтечі Народного Руху України за перебудову. Б. Бринський – голова осердку «Руху» Івано-Франківського обласного художнього музею. Його майстерня в тих часах стає осердям живого зв’язку відомих українських митців старшого і молодшого покоління різних мистецьких сфер: художників Дениса-Лева Іванцева, Михайла Зорія, Опанаса Заливахи, письменника Юрія Андруховича і поета Ярослава Довгана, акторів Федора Стригуна і Богдана Бенюка, колег-мистецтвознавців Віктора Мельника і Мирослава Аронця, перекладача Тараса Бойка та інших відомих творчих людей Прикарпаття. Не випадково О. Заливаха називав його майстерню «моєю утіхою і часткою моєї духовости».

Б. Бринський – куратор виставок фотопортретів «Духовні постаті краю» та «Пам’яті Майстра». Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності в Києві. Один з організаторів і кураторів виставки фронтових портретів добровольців «ДУК «Правий сектор». На лінії вогню» у 2016 р. Не менш відома його волонтерська праця. Б. Бринський виступив керівником п’яти пленерів у 2014–2015 рр., кошти з яких від проданих робіт пішли на закупівлю 70 бронежилетів і кевларових щоломів для фронтових бійців ЗСУ. Він також відомий у краї й Україні своєю доброчинністю, оскільки постійно жертвує кошти і свої роботи для потреб поранених бійців з початку війни 2014 р., важкохворих, нужденних...

Слова О. Заливахи, мовлені ще в 90-х минулого століття, мовби накреслили головні лінії життєвого шляху, яким гідно йде тепер відомий майстер пензля: «Чудовий митець, живописець, громадянин, який відкриває нові обрії в українському мистецтві Богдан Бринський гідно вписується в наше сучасне мистецтво. Радий і гордий за Вас, за Ваш талант, за Вашу сучасну українську живописну форму». Як чутливого нерва нашої епохи означує художника і Юрій Андрухович: «Вібрування Бринського – це синдром особливого реагування людської особи на незавершену історичну кривду. Йдеться про ту історію, котра ніяк не перестане бути сучасністю. У зв’язку з чим малярство Бринського це дуже сучасне малярство».

Багатогранна творчість як і добрі справи та колоритна постать цього маестро, сподіваємося, знайде вдячного дослідника, але вже сьогодні можемо ствердити: 30-річна творчість Богдана Бринського – вагома і знакова частка історії українського мистецтва та зокрема культурного життя Прикарпаття на зламі тисячоліть і нинішньої доби.