Заснований ще 2013-го вже традиційний щорічний Всеукраїнський літературний фестиваль «Ватра над Черемошем» стартував у музеї «Гуцульщина» у Верховині. І розпочалося творче зібрання після того, як учасники форуму хвилиною мовчання вшанували пам’ять героїв України, полеглих за свободу і незалежність нашої держави, під акомпанемент таких пісенних рядків:
Дозволь схилити небо до Карпат,
А зорями оплакати могилу,
Ні, ти не вмер, бо сильний не вмира.
Ти в пам’яті живеш, і брате, й сину!
– Нині дуже важливо глибинно осмислювати духовні цінності у контексті страшної війни, яку нав’язала нам путінська росія, – зазначив голова Національної спілки письменників, громадський діяч, поет, публіцист, редактор «Української літературної газети» Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ. – Гуцульщина – це унікальна перлина у різнобарвному намисті українському, і вона нині разом з усією Україною переживає такий важкий період боротьби за соборність і незалежність нашої держави. Разом з тим дуже важливо, що в цей складний час ми проводимо літературні фестивалі.
Так, сьогодні головний біль українського народу – страшна війна, яка забирає життя цвіту нації – сміливих і відважних воїнів Збройних сил України, мирного населення, дорослих і дітей. Російський агресор чимраз дужче оскалює зуби. Але наші воїни боронять кожен клаптик рідної землі. І це величезна напруга для нас усіх – і на передовій, і в тилу – не відступити і не здатись.
Але є ще один фронт у нинішніх українських реаліях, у нашому повсякденні. На жаль, він не всім видається актуальним, але попри все надзвичайно важливий для збереження держави, нашої нації, культури, духовності, мови, традицій, української ідентичності загалом. Це фронт духовний. Особливо з огляду на те, що нині діється в Україні і що відбуватиметься завтра, після війни, яка, віримо, завершиться з відстоюванням інтересів Української держави, української нації. Так, ми збережемо свої позиції, але навіть після перемоги триватиме боротьба за нашу українську культуру.
Ну що б, здавалося, слова, як писав Кобзар, – поезія чи прозовий твір, але вони працюють. Якщо хтось з письменників виступає і говорить речі правдиві, чесні – люди слухають, вслухаються у них і вірять, тому що змінилися критерії сприйняття почутого, побаченого у контексті війни, у вогні тих драматичних випробувань, які ми тепер усі переживаємо. Тому від імені всієї письменницької організації України висловлюю щиру вдячність і місцевому осередку НСПУ, і керівництву Верховинських селищної та районної рад за те, що і в час війни підтримуєте й не даєте згаснути «Письменницькій ватрі над Черемошем».
Чому я так на цьому наголошую? Бо не всі чиновники нині (а я маю зустрічі в інших регіонах, маю досвід спілкування на рівні областей, районів, громад у всій Україні) розуміють вагу і значення культури. І дуже добре, що на Гуцульщині, на Прикарпатті загалом є таке розуміння на рівні влади у розв’язанні творчих питань, у співпраці з творчою письменницькою інтелігенцією. Це справді дуже важливо. Бо саме осередки культури, центри духовності випромінюють імпульси, які впливають на інших людей. І саме вони зберігають і в себе, і довкола, у своєму середовищі, наші національні традиції і культуру, історію й мову, які маємо передати своїм нащадкам, наступним поколінням українців. Саме на носіях рідного українського слова тримається майбутнє України...
М. Сидоржевський прочитав уривок зі свого майбутнього роману про українські реалії, про обстановку на фронті, про турбулентність у владі й українському суспільстві, які спонукають кожного в Україні глибоко задуматись над долею своєї Вітчизни. Подарував учасникам творчого зібрання власні поезії і заступник голови НСПУ, письменник і журналіст Ярослав Ткачівський. Спілкувалися з аудиторією літфесту, зачитували свої твори також зокрема поетеса Ганна Ілійчук, яка пише мовою гуцульських предків; Лариса Ігнатова-Братешко – поетеса зі Слобожанщини, для якої Верховина стала другим рідним домом; Світлана Опрук, котра видала кілька поетичних збірок; Василина Янушевська-Шкрібляк – авторка п’ятьох книжок казок та оповідань для дітей та дорослих про гуцульські традиції й життя, відома і своїми художніми роботами (зокрема вишивкою); Василь Тупилюк, котрий презентував книжку оповідок «Клич трембіти», знаний краєзнавець, який описує звичаї та обряди гуцулів, природу рідного краю іноді з помірним гумором та містикою.
Перший день «…ватри над Черемошем» завершився ухваленням резолюції літературного фестивалю. У ній учасники дійства висловили подяку керівництву та депутатам Верховинської селищної ради за фінансову підтримку книговидавничої справи, виходу у світ «Гуцульського калєндаря», альманаху «Писанка», журналу «Гуцульщина», за сприяння у функціонуванні політично-громадських медіа краю.
Форум також звернувся до Верховинської селищної ради з пропозицією спільно з письменницькою спільнотою заснувати з 2027 року літературну премію імені Петра Шекерика-Доникового – письменника й громадсько-політичного діяча, автора роману «Дідо Иванчік», написаного мовою гуцульських предків і визнаного «енциклопедією гуцульського життя», та посприяти в облаштуванні у Верховині Музею книги про гуцулів і Гуцульщину. Власне, учасники дійства вирішили подати звернення й до голів Івано-Франківських ОВА – Світлани Онищук та обласної ради – Олександра Сича з проханням надати фінансову підтримку для створення у столиці Гуцульщини такого музею.
Наступний фестивальний день письменницьке товариство провело в Перехресному, розташованому на висоті 1 118 метрів над рівнем моря. Це найвисокогірніше село, що розкинулося на перехресті чотирьох гірських шляхів із покутських Карпат до буковинських. Саме тут після творчої зустрічі з педагогами у Перехреснянській гімназії імені Михайла Вахнюка учасники літфесту запалили живе гуцульське багаття як символ незнищенного творчого полум’я «Письменницької ватри над Черемошем».
