Щороку 9 грудня згідно з рішенням Генеральної асамблеї ООН у світі відзначають Міжнародний день боротьби з корупцією. І є принаймні одна держава на всій Земній кулі, де це суспільне зло подолали. Це Сингапур. Бюро корупційних розслідувань тут створили ще 1952-го. Тоді ж усіх чиновників та їхні родини позбавили недоторканності. Але й за таких умов знадобилося цілих біблійних 40 років, аби побороти цього монстра…
Антифеномен «корупції» (від лат. corrumpere – псувати) існує чи не в кожному суспільстві. У вікіпедії або в тлумачному словнику української мови вказано, що корупція є негативним суспільним явищем. Вона виявляється у злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами власних посадових можливостей для особистого збагачення. Варто додати, що корупція є злочином, який описано у 18-ти статтях Кримінального кодексу України, де чітко зафіксовано відповідальність з обох сторін (не лише брати хабар, а й давати його є правопорушенням)!
Для профілактики й подолання корупції в Україні потрібно з’ясувати її першопричини та усунути їх. Зазвичай у корупційних ситуаціях простежуються три складові: держава (її інтерес має найвищий пріоритет), посадовець (виконавець, який має особистий інтерес) та третя сторона (співучасники і зацікавлені особи). По суті, корупція – це багатосторонній конфлікт інтересів, а тому для її подолання потрібно навчитися чітко визначати пріоритети. Державний інтерес має на меті забезпечувати сталий розвиток, наповнити бюджет і зміцнити добробут громадян. Інтерес держслужбовця – це служба країні, і тому в робочий час він має обслуговувати інтереси держави. Третьою стороною є населення країни, яке має особисті інтереси. Тому в розвинутих країнах світу до підбору чиновників ставляться дуже серйозно, щоб людина могла впевнено виконувати свої обов’язки, вчасно розпізнати конфліктну ситуацію і визначити пріоритет. Інакше посадовець за лічені місяці служби може перетворитися на кримінального злочинця і втратити все майно, а державі доведеться його утримувати.
Корупція є прямим наслідком того, що посадовці-виконавці неспроможні розв’язати конфлікт інтересів законним шляхом і «блукають у трьох соснах». Достатньо лише раз заблукати, а далі зупинитися вже не вдається, посадовець потрапляє на корупційний гачок.
Щоб краще розібратися з корупцією в Україні, порівняймо три незалежні гілки державної влади за розміром, коштами і функціями. Цікаво відзначити, що такий поділ не є абсолютним, оскільки глава держави (Президент), а також контрольно-наглядові органи (Генеральна прокуратура, Рахункова палата Верховної Ради, Національний аудиторський комітет, Державна пробірна палата України) не належать до жодної з них. Законодавча, судова і виконавча влади мають різні розміри. І це помітно з видатків Державного бюджету: у 2020 році витрати на Верховну Раду України становили близько 0,1%, на діяльність судової влади країни – близько 1,5%, тоді як лише на Міністерство внутрішніх справ – понад 8,2% бюджету України. Це логічно, оскільки парламент складається із 450 депутатів, у судах працює близько 10 000 суддів, тоді як виконавча гілка влади налічує сотні тисяч держслужбовців (уряд, міністерства, мерії міст, міськвиконкоми, поліція та працівники інших державних установ). Функціонально законодавча влада ухвалює антикорупційні закони, судді приймають ухвали і вироки для покарання, але саме виконавча влада постійно стежить за дотриманням законів, збирає докази для судових засідань і затримує злочинців.
На неї покладено максимальний тягар боротьби з корупцією. Ефективність такої боротьби прямо асоціюється з діяльністю МВС та Головного управління Нацполіції (ГУНП). Тут можна згадати НАЗК, НАБУ, САП та інші антикорупційні надбудови нашої держави, але ГУНП є найбільшим і найдієвішим органом забезпечення правопорядку.
Розгляньмо ефективність роботи поліції на прикладі, скажімо, Прикарпаття. Улітку 2016 року відбулася переатестація правоохоронців керівного складу ГУНП в Івано-Франківській області. Тоді було атестовано 22 особи: двоє подали апеляції (не згідні з результатом), 6 осіб звільнено з рядів Нацполіції, 8 посадовців понижено у званні і лише шестеро відповідали посаді. На хлопський розум, так би мовити, такий результат можна описати так: після останнього дзвоника чверть учнів (27%) перевели до наступного класу, ще стільки ж дітей взагалі відрахували, а більше третини (36%) залишили на повторний рік... Це катастрофа, в якій ми живемо. Така ситуація є сумним доказом того, що нині в Україні серйозна криза у виконавчих органах влади, і її ще треба подолати. Але як?
Вважаю, що найпростішою і найефективнішою формою контролю діяльності ГУНП (та й інших органів виконавчої влади) є відкрите інформування громадян про результати щорічної атестації правоохоронців (держслужбовців). Наприклад, можна ввести 20-30 показників успішності особи (пригадайте табель у школі) і на цій основі відбирати до штату найкращих працівників. Показники будуть індивідуальні та колективні, виражені в абсолютних величинах або у відсотках. Якщо мова про ГУНП, то до показників можна вписати кількість опрацьованих звернень громадян, особистих прийомів громадян, число розкритих справ, рівень розкриття справ у відділку, кількість відвіданих практикумів та семінарів, кількісну оцінку з практичного виконання посадових обов’язків (бали), а також число невиконаних ухвал суду. І як тільки ГУНП адаптує таку шкільну модель дисципліни та впровадить відповідний табель успішності з регулярними переатестаціями працівників, в Україні знизиться рівень корупції. Бо лише високоякісна освіта забезпечить профілактичні умови в суспільстві та дасть можливість усунути першопричини корупційних дій. Інакше поліціянти і надалі будуть масово перетворюватися з доброчинців на своїх антиподів (злочинців).
Для цілісної картини антикорупційних заходів потрібна точка відліку, яка дасть змогу простежувати ефективність суспільних змін. Для цього використаємо сайт організації Тренсперенсі Інтернешнл (Transparency International https://www.transparency.org/), де можна порівняти стан корупції в країнах світу. Наприклад, розгляньмо Канаду та Україну за 20-річний період. Згідно з графіками Світового банку з 1995 по 2015 рр., контроль корупції в Канаді становив 95%, тобто понад 9 із 10 дій відбувалися без корупції. Тоді як в Україні рівень протидії корупції становив всього 10%, тобто лише одна з десяти дій проходила без корупційного правопорушення. Ця проблема типова на всьому пострадянському просторі.
Після з’ясування відправної точки потрібно встановити напрям руху. Можна скористатись досвідом інших країн. Наприклад, Чехії. У чеських ЗМІ багато матеріалів з описом результатів праці місцевої поліції. Така звітність перед платниками податків додає громадянам впевненості і віри у власну державу. Скажімо, стаття Йозефа Коліна «Кримінальність у Чехії знизилась» у виданні «Тиждень» наводить загальну статистику у країні, де рівень злочинності спадає вже 7-й рік поспіль. Результати опитування свідчать, що безпечно почуваються понад 90% жителів столиці. На 2018 рік із 200 тис. карних вчинків 55% розкрито, а самі порушення дедалі більше стосувалися кіберзлочинності, насильство не є популярним. Часопис «Наша Прага» подає матеріал Оскара Куптіка «Менше проміле, але мертвих більше – так їздять у Празі». Ця стаття наводить змістовну статистику щодо водіння в стані алкогольного сп’яніння. Всі дані зведено в одну барвисту діаграму для зручності порівняння. Також вказано, скільки осіб покарано за порушення правил дорожнього руху і суму штрафів.
Сподіваюся, цей матеріал допоможе українським платникам податків знайти власну відправну точку і почати рух у правильному напрямі – напрямі щоденної розбудови і зміцнення України.
