Минув перший сумний ювілей нинішньої драми на українських землях – 3 червня сповнилося 100 днів, відколи Росія розпочала повномасштабну війну з Україною. За цей час українські міста й села зазнали жахливих руйнувань, частина з них потрапила в окупацію, а світу відкрилася правда про нелюдські звірства росіян над цивільним населенням країни…

Мільйони українців виїхали за кордон і в безпечніші регіони країни, рятуючись від обстрілів, а деякі вже встигли повернутися додому.

Захід ухвалює чимраз нові й нові санкції проти РФ, США прийняли історичне рішення про ленд-ліз для України. ЗСУ не дали ворожій армії захопити столицю і вигнали окупантів із Київської, Чернігівської і Сумської областей, відтіснили їх від Харкова. Але триває складна і кровопролитна битва за Донбас.

Захисники Маріуполя після 82 днів оборони міста вимушені були за наказом керівництва евакуюватись зі своєї останньої «фортеці» – території меткомбінату «Азовсталь».

Тим часом прем’єр Денис Шмигаль заявив, що через російську агресію в країні не працює 35% економіки, падіння ВВП цього року становитиме 30?50%, а в держбюджеті щомісяця утворюється «діра» у $5 млрд.

«Швидка перемога, на яку всі сподівалися у квітні, на жаль, неможлива, тому що ми дуже поступаємося ресурсами Росії», – каже політолог Володимир Фесенко. За понад три місяці в суспільстві вже накопичилася втома, з’явилося розуміння, що бойові дії можуть тривати ще довго і що війна може мати різні фази: не тільки переможні, а й складні як для військових, так і для цивільних, пояснюють експерти. Тому українцям потрібно психологічно налаштуватися на довгу боротьбу, набратися терпіння і готуватися до різних сценаріїв розвитку подій.

Політичний крок у цьому напрямі вже зроблено, пояснює Фесенко, – Верховна Рада продовжила дію воєнного стану на три місяці. «Це був сигнал суспільству, що війна може затягнутися», – стверджує він. Про затяжну війну почало говорити і військове керівництво. Скажімо, Кирило Буданов, начальник Головного управління розвідки Міноборони, заявив виданню «Українська правда», що активна фаза бойових дій може тривати до кінця року. Щоб вистояти ще багато місяців, Україні потрібна єдність фронту і тилу, переконані аналітики. Потрібні три речі: гроші, зброя й енергоресурси, переконаний політолог Микола Давидюк.

У країні розпочалася війна, коли ми виходили з опалювального сезону. Від обстрілів поступово потерпіла, крім усього іншого, й енергетична інфраструктура. «Треба вже тепер починати готуватися до осені і складної зими, щоби країна не змерзла», – впевнений Давидюк.

До війни усе більше доведеться адаптуватися й українському бізнесу, додає Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії. Вітчизняні підприємці, за його словами, стикнулись із різними ситуаціями: в одних цілковито зруйновано виробничі потужності, в інших вони опинилися на окупованій території. Є й ті, у кого на невизначений час впав до нуля попит, як-от у представників туристичної галузі. А ось IT-компанії, власники нерухомості на заході України або виробники товарів першої необхідності, фактично війни не відчули.

Є і такі бізнесмени, які втратили велику частку попиту чи потужностей, але намагаються адаптуватися: перенесли виробництво в безпечніші регіони і налагоджують експорт. Попри те, що 2021 рік був непоганим для національної економіки, великого запасу міцності в українського бізнесу немає, констатує Вишлінський. І за сценарію тривалої війни покладатися на нього не варто. Держава ж у таких умовах, на думку експерта, має зробити максимальну дерегуляцію і зосередити свої зусилля на відбудові зруйнованих об’єктів та інфраструктури на деокупованих територіях.

Головним завданням уряду та місцевих органів влади за таких часів має бути організація порівняно нормального життя і відновлення економіки, де це можливо. Фесенко наводить приклад Харкова, який попри те, що його ще час від часу обстрілюють вороги, намагається повернутися до роботи і запустити економіку.

Щойно окупанти відступили від Києва, як на столичні вулиці Грушевського і Банкову, де зосереджено офіси вищих органів держвлади, повернулися політичні ігри, зазначає Анатолій Октисюк, експерт Дому демократії. А тим часом «політикам треба продовжувати демонструвати єдність, відкинути конкуренцію й образи», – додає він. Замість цього в останній місяць знову загострилися суперечки між командою Президента Володимира Зеленського і прихильниками колишнього чільника держави Петра Порошенка.

Це видається як початок нового політичного сезону довоєнного зразка. Але зараз це точно не на часі, пояснює політолог Давидюк, адже внутрішній розкол тільки грає на руку агресорам. «Коли прийде ворог, він нікому рейтинги давати не буде. Усіх розтягнуть по підвалах, будуть катувати і розстрілювати», – твердить експерт.

Доки триває активна фаза війни і Росія й далі робить усе, щоб знищити державу, про політичну конкуренцію треба забути і владі, і опозиції. Давидюк підкреслює, що українським військовим на передовій байдуже ім'я спікера, прем’єра і навіть президента, – вони захищають державу і її право на існування. «Дуже негарно виглядає, коли політики вже починають гратися в якісь ігри», – додає експерт.

Внутрішні конфлікти – це також свідчення психологічної втоми від війни, вважає Фесенко, якої треба уникати. Політолог рекомендує владі знову провести зустріч із представниками різних політсил, як це було взимку, і разом продемонструвати єдність у боротьбі з агресором.

Невдоволення почало проявлятися і всередині суспільства, каже Октисюк. Йдеться і про публічні суперечки, хто більше допомагає фронту, і чому одні – на передовій, а другі – в тилу, і як так сталося, що хтось виїхав за кордон, а інші залишились.

Експерти ж радять залишити взаємні образи і почати відновлювати суспільне порозуміння. «Якщо ти не ватник, ходиш на роботу, допомагаєш ЗСУ, запустив бізнес чи рятуєш своїх дітей від небезпеки – це все плюс для держави, а не мінус», – переконаний Октисюк.

Проблеми з єдністю почали проявлятися і на Заході, який теж поступово втомлюється від війни в Україні, констатують вітчизняні аналітики. Щоб зберегти увагу до України і підтримку, офіційному Києву варто відійти від емоційного хайпу в риториці із партнерами і шукати раціонального діалогу. Найголовніша мета нині – домогтися постачання зброї і боєприпасів на безперервній і постійній основі. «Не треба бути агресивними і цинічними, – пояснює Давидюк. – Але також треба чесно казати, коли зброя не доходить».

Універсального рецепту, як психологічно налаштувати себе на довгу боротьбу, немає. У кожного він свій: як для людини, так і для державного органу або компанії, каже Агія Загребельська, засновниця Ліги антитрасту. Війна – це багато битв, і деякі з них можна програти: ситуативних поразок на шляху до перемоги буде немало. Це треба прийняти як буденність.

Для того, щоб легше прийняти цю буденність, Октисюк рекомендує відійти від централізованої інформаційної політики в стилі ура-патріотизму. «Якщо ситуація складна, треба чесно про це говорити і пояснювати, чому вона складна: недостатньо важкого озброєння, якихось резервів», – каже політексперт. На його думку, у суспільстві є розуміння, що битва за Донбас – складна, тому не треба прикрашати дійсність. Адже люди отримують інформацію не лише з єдиного телевізійного марафону, а й з інтернету. Контролювати цілком медіапростір влада усе одно не зможе. Тому, вважає Октисюк, треба щоб офіційна інформація і коментарі були максимально наближені до реальності, навіть якщо вона не завжди приємна.

Щоб витримати психологічно довгий шлях боротьби проти ворога, не лише влада, але й кожна людина має дотримуватися простих, але важливих рекомендацій: встановити розпорядок дня, контролювати домашні фінанси, обирати джерела отримання інформації, дотримуватися правил безпеки, знайти своє місце у цій складній боротьбі. Тим, хто не на фронті, а з родиною, треба говорити з дітьми, не відкладати життя на потім і далі йому радіти, усміхатися без докорів сумління. «Бо пройти марафон і зберегти націю та виростити майбутнє покоління українців відкладаючи життя, – неможливо», – пояснює Загребельська.

А ще необхідно продовжувати вірити, що Україна переможе. «Без цієї віри нема шансів на довгих дистанціях, – додає експерт. – Віра дає сили витримати марафон».