Унікальне видання презентували науковці Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника – «Зібрання творів Василя Стефаника» у трьох томах (чотирьох книгах), до якого ввійшли впорядковані ними твори відомого письменника, його листи та виступи, переклади текстів знаменитого новеліста багатьма іноземними мовами. Цим дійством у вищому навчальному закладі, що названий ім’ям класика української літератури, по суті, розпочали ювілейні заходи до 150-річчя від дня народження Василя Стефаника, яке відзначатимемо у травні наступного року. А про те, як тривала робота над підготовкою видання творів письменника, такого поважного і максимально наближеного до повноти, про Стефаникіану Прикарпатського загалом розповідає голова редакційної колегії тритомника «Зібрання творів Василя Стефаника», доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури ПНУ ім. В. Стефаника Степан ХОРОБ.

– Пане Степане, зрозуміло, чому саме Ваш навчальний заклад став ініціатором такого видання, і що це, мабуть, уже певна віха в багаторічній діяльності університету з популяризації творчості свого патрона…

– Для Прикарпатського національного такий проєкт – це справа честі, підсумок тривалої системної роботи з вивчення й популяризації життя і творчості визначного українського новеліста, нашого краянина, видатного національно-культурного діяча. Достатньо згадати, що починаючи з 90-х років, було видано два томи «Стефаниківських читань», монографію «Василь Стефаник – художник слова», а вже на зламі тисячоліть, по суті, ми почали системно організовувати і проводити всеукраїнські та міжнародні наукові конференції (до речі, два з цих форумів відбулися в Ягеллонському університеті, де свого часу навчався В. Стефаник).

Також видано такі синтезовані праці, як «Шевченко, Франко, Стефаник», «Покутська трійця в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття», автори яких зусібіч розглядали творчість письменника. Декілька років тому з нагоди 145-річчя від дня народження Василя Стефаника науковці Прикарпатського національного спільно з ученими з Варшавського університету видали великий том (більш ніж 500 сторінок) досліджень про життя і творчість нашого славетного краянина – «Василь Стефаник: наближення». Власне, ця монографічна праця, а також збірка вибраних творів письменника «Роса», що її з цієї ж нагоди підготували тоді в нашому університеті, стали своєрідним стимулятором для майбутньої роботи над спадщиною В. Стефаника. Саме тоді й виник задум проєкту багатотомного видання його творів у процесі підготовки до відзначення 150-літнього ювілею новеліста…

А відтоді появилися фундаментальні дослідження професора кафедри Романа Піхманця (до речі, нині одного із найпослідовніших і найавторитетніших українських учених-стефаникознавців) «Іван Франко і Василь Стефаник: взаємини на тлі доби», «Із покутської книги буття. Засади творчого мислення Василя Стефаника, Марка Черемшини і Леся Мартовича». Він також написав художній твір про В. Стефаника «У своїм царстві…», що разом із відомою книжкою доцента і письменника Степана Процюка «Троянда ритуального болю: роман про Василя Стефаника» здобули високі оцінки як в Україні, так і за кордоном (Польща, Франція, Словаччина, Чехія, США). Загалом кожен член кафедри української літератури своїми науковими працями тією чи іншою мірою доклався до поглибленого вивчення життя і творчості Василя Стефаника. Теми стефаникознавчих досліджень уже стали звичними в навчальному процесі, актуальними для аспірантів і докторантів, магістрантів і студентів. Часто майбутні філологи проходять навчальну практику (здебільшого фольклорну і діалектологічну) на вітцівщині В. Стефаника – в с. Русові на Снятинщині, в тамтешньому літературно-меморіальному музеї Василя Стефаника, з яким у нашого вишу впродовж останніх років склалися тісні наукові та навчально-педагогічні зв’язки.

Доречно зазначити, що керівництво університету всіляко сприяє цій тісній співпраці: створено архів оригінальних збірок прози Василя Стефаника, виданих ще за його життя, до якого доклався своєю подвижницькою працею член опікунської ради вишу Мирослав Олійник (він передав у фонди університетської бібліотеки чимало раритетних творів, інших дбайливо зібраних документів і матеріалів зі стефаникознавства). Водночас ректорат університету повсякчас підтримував (і досі це робить з успіхом!) видання чи творів письменника, чи наукових праць про нього, або ж проведення та організацію різноманітних конференцій, симпозіумів за участі не лише вітчизняних учених, а й дослідників творчості В. Стефаника з-за кордону. От і нині триває підготовка до Міжнародного конгресу, присвяченого 150-й річниці від дня народження письменника.

Власне, ця дата стала підставою й можливістю якнайповнішого оприявлення новел, оповідань, поезій у прозі, публіцистичних та літературно-критичних виступів, багатющого епістолярію письменника, численних перекладів його творів мовами різних народів світу. Виконано надзвичайно важливу роботу з упорядкування і подачі прозової спадщини В. Стефаника, його листування, пошуків його виступів на численних вічі та у пресі, систематизації перекладів його творів, а також оприлюднення виданих ще за життя його прозових збірок.

– Кого було залучено до цієї роботи і за чий кошт видано тритомник?

– Для підготовки до видання зібрання творів Василя Стефаника учені університету заручилися потужною підтримкою керівництва обласної ради – за їхнього сприяння було прийнято регіональну цільову програму «Відзначення в області 150-річчя від дня народження Василя Стефаника у 2021 році», що створило відчутний фінансовий ґрунт. Ще торік ми докладно розробили план-проєкт. Було залучено до його реалізації академічні установи Києва (відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України), Львова (відділ архівів Державної бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України), а також архів музею в Русові.

І, звісна річ, було залучено співробітників кафедри української літератури, фахівців іноземної філології (польської, чеської, німецької, англійської, французької, іспанської, китайської) з Прикарпатського університету. Власне, було об’єднано зусилля сучасних фахівців у царині науки про В. Стефаника, зокрема докторів філологічних наук, професорів Романа Піхманця, Романа Голода, Олександра Солецького, Степана Хороба, Наталії Яцків, кандидатів філологічних наук, доцентів Євгена Барана, Оксани Карбашевської, Василя Ткачівського, Оксани Корпало, молодих учених Ірини Ілійчук, Анастасії Жовнірович, Ганни Поглод, Іванни Юрчук. Одразу було створено кілька авторських колективів, кожен з яких так чи інакше звертався до автографів або більшою чи меншою мірою першодруків оригінальних і перекладних творів В. Стефаника, готував коментарі і примітки до відповідних томів, розлогі післямови до них тощо. Словом, до серпня цього року всі томи було завершено й передано до Івано-Франківського видавництва «Місто НВ», яке виграло тендер на виготовлення макетів кожного з них та їхню можливу публікацію у завершеному вигляді.

– Який вміст і структура цих томів? Хто і як упорядковував їх саме в такій послідовності?

– Так вирішила редколегія видання, що, скажімо, в першій книзі першого тому (редактор і упорядник Роман Піхманець) вміщено автобіографії та автобіографічні твори письменника, його поезії в прозі, новели, інші редакції й варіанти його окремих творів, а також незакінчені твори, публіцистичні та літературно-критичні статті новеліста і додатки з його промов, привітань, виступів. У розлогих примітках упорядник конкретизує час, місце видання прози Василя Стефаника, його виступів, численних додатків, а також подає пояснення слів, вжитих письменником у своїх текстах. Завершує том ґрунтовна післямова упорядника під назвою «Метафізика крові».

У другій книжці першого тому подано систематизований епістолярій Василя Стефаника, хронологічний покажчик його листів, а також примітки і додатки до них (редактор і упорядник Євген Баран). Доречно зауважити, що в цьому томі чимало листів подано вперше: упорядник віднайшов їх в архівах, у численних публікаціях ще з минулого століття, у приватних колекціях, у родинних збереженнях сім’ї Стефаників зі Львова… Завершує том містка післямова упорядника під заголовком «Василь Стефаник: «Моя література – в моїх листах».

У другому томі подано твори Василя Стефаника іноземними мовами (редактор і упорядник Степан Хороб). Тут представлено переклади прози письменника на різні мови і в різний час. Спочатку йде блок перекладів на слов’янські мови (починаючи з польської – найпершої з тих, хто ввів українського автора ще на початку минулого століття в європейський, зокрема польський світ). Потім іде блок перекладів на романо-германські мови. І завершується том найсвіжішими перекладами Стефаника (2017 року) на китайську мову.

Звісно, що неможливо в одному томі відобразити все перекладацьке багатство іномовної інтерпретації прози письменника, тому як упорядник я зважав на те, аби презентувати його, по-перше, урізноманітнено, а по-друге, – з огляду на хронологію його появи. Відтак у томі здебільшого вміщено переклади творів новеліста, яким уже близько пів століття або й більше років (виняток становить хіба що переклад на китайську мову). На жаль, поза його межами залишилися переклади творів нашого краянина на білоруську, литовську, латвійську, грузинську, грецьку, узбецьку, казахську та ін. мови

Завершується цей том україномовною та англомовною статтями-післямовами «Василь Стефаник у транслятологічних вимірах», в яких як автор веду ґрунтовну розмову про Стефаника як перекладача і про переклади творів письменника на інші мови, специфіку іномовної інтерпретації слов’янськими та романо-германськими мовами прози письменника.

І, нарешті, третій том – прижиттєве зібрання творів Василя Стефаника. Його упорядники Роман Піхманець та Іванна Юрчук свідомо відібрали шість збірок новел прозаїка, що побачили світ ще за його життя. Репринтним способом їх відновлено і дбайливо систематизовано. До речі, усі щойно видані чотири книги творів письменника витримано в тематичному і хронологічному принципах укладання. Всі упорядники свідомо дотримувалися цього правила.

Готуючи до друку це багатотомне видання, його укладачі та редактори, звісна річ, намагалися уникнути помилок попередників-видавців і всіляко прагнули наблизити запропоновані художньо-публіцистичні та епістолярні тексти до їх першооснови (хоча й не завжди це вдавалося повною мірою) – поповнювали колись купюровані окремі місця з новел та листів, публіцистичних виступів та заяв, максимально зберегли їх мовну специфіку. Цьому, до речі, сприяє й подання репринтним способом збірок новел письменника, що вийшли друком ще за його життя, а також переклади його творів (в різний час і на різні мови). Тим-то наше тритомне (у чотирьох книгах) видання різниться від видань, скажімо, 1949–1954 років (Стефаник В. Повне зібрання творів у 3 т. (від. ред. О. І. Білецький) – К.: Вид-во Акад. Наук УРСР) чи 1971 року (Стефаник В. Твори (упоряд., підгот. текстів та примітки В. М. Лесина і Ф. П. Погребенника; вступ. стаття В. М. Лесина) – К.: Дніпро). За ідеєю, за автентичним спрямуванням, за повнотою збереження авторських першодруків близьким до нашого тритомника нині сприймається хіба що зібрання прози письменника 1948 року (Стефаник В. Твори (за ред. Ю. Гаморака) – Реґенсбург: Видавн. Спілка «Українське слово»). Порівняно з іншими, воно не містить будь-яких ідеологем і купюр, має конкретні примітки та науковий коментар.

– Я так розумію, що саме в цьому й полягає важливість «Зібрання творів Василя Стефаника» 2020 року як для університету, так і для наших краян зокрема й українських читачів загалом – з цих чотирьох книжок письменник постає справжнім, у всіх його виявах, а не, так би мовити, цензурованим. Адже річ не лише в наближенні ювілею новеліста й коштах з обласного бюджету, передбачених на фінансування регіональної програми з відзначення 150-річчя від дня народження В. Стефаника… Фінансова складова тут, безумовно, важлива, але неоціненна передусім робота потужного колективу науковців, який треба було сформувати-спрямувати, сказати б, зарядити відповідною дослідницькою ідеєю.

– Звичайно, і державне фінансування важливе, бо за той короткий час виконати такий масштабний проєкт було б просто неможливо, зокрема поліграфічно втілити його в життя. І це чудово, що обласна влада у такий непростий час зуміла профінансувати це видання, кожен том якого, до речі, має майже 700 сторінок і тисячний наклад і яке, я певен, поповнить бібліотечні установи області, численні навчальні заклади Прикарпаття. Однак науковці університету, зокрема кафедри української літератури, мали на увазі не лише ці практичні цільові настанови. Над багатокнижжям прози й листів Василя Стефаника та їх виданням ми почали працювати інтенсивно ще з позаминулого року, як уже зазначав, не тільки з певним художнім і науковим доробком, а й з чітким баченням структури такого видання.

При цьому нам принципово важливо було повернути для нинішнього читача справжнього В. Стефаника. Адже у такому «статусі» (форматі тритомника) письменник уперше постав, повторюю, ще в далеких 1949–1953 рр. Але ж відтоді минуло чимало часу, та й згаданий тритомник почасти ідеологічно заангажований: є в ньому чимало купюр, з нього було вилучено ряд публіцистичних виступів, листів тощо. Приміром, з купюрами друкували антивоєнні новели письменника, в епістолярії оминали навіть згадки про його листування з Митрополитом Андреєм Шептицьким та іншими національно-просвітницькими діячами не лише Галичини, а й України загалом, замовчували контакти з багатьма громадсько-політичними і культурними діячами Європи. Чимало текстів, що тоді подали (нагадаю, що то був період сталінізму), вийшли у світ у скороченому вигляді, почасти заідеологізованими були наукові коментарі, навіть помітні деякі втручання в оригінальну мовну стихію творів прозаїка (були спрощені – мовляв, задля доступності – деякі його словоформи, фонетичні і словотвірні варіанти). Очевидно, що такі чи інші зауваги до цього тритомника ставали на перепоні його перевидання (впродовж минулого століття й аж донині ніхто не наважувався це здійснити, бо більш-менш критичний погляд на нього застерігав од цього).

Не можу не процитувати свого колегу професора Романа Піхманця, який у своїй ґрунтовній студії «Проблеми наукового видання художньої спадщини Василя Стефаника», вміщеній, між іншим, як післямова до згадуваної монографії «Василь Стефаник: наближення», аналізуючи підходи редакторів і упорядників цього «повного видання творів» Василя Стефаника, справедливо зауважував, що, «взявши за основу автографи, рукописні копії, ранні збірки й першодруки письменника» і намагаючись «максимально зберегти лексичні, фонетичні, морфологічні й синтаксичні особливості мови новеліста», вони, редактори й упорядники, йшли дещо супроти засадничих правил текстології і здійснювали свідомі чи несвідомі корективи. Приміром, новелу «Басараби» реконструйовано «чи штучно складено з двох неоднорідних джерел», майже чисто літературна мова тут суперечить мовно-покутській стихії творів Василя Стефаника. Та й, як зазначає стефаникознавець, збірка «Земля», що ввійшла до цього видання, викликає певне застереження: так і не зрозуміло, чи подано її за першодруками а чи за «радянськими виданнями»?

І ще на одне я хотів би звернути увагу: все-таки є різниця між науковим і популярно-масовим виданнями творів. Перше потребує наукового академізму, прискіпливої праці вчених-текстологів з їх докладним аналізом автентичності текстів, різних автографів та всіх без винятку редакцій тих чи тих творів, листів, виступів письменника. Друге ж – доступності та розширеного сприйняття в читацькому середовищі, де не конче потрібні першодруки і розлогі наукові коментарі до них. Однак і один та другий формати подачі творів В. Стефаника необхідні для сучасності. Хоча загалом треба визнати: досі українські література і культура не мають адекватного видання творів письменника. І наш тритомник у чотирьох книгах – це посутнє і вельми вагоме наближення до його унікальної спадщини, реальні кроки до того, аби ми згодом мали повне, як мовиться, академічне видання всього того, що створив наш геніальний краянин.

– Що ще, крім багатотомного видання творів Василя Стефаника, буде підготовлено в університеті з нагоди 150-літнього ювілею письменника?

– Передовсім університет готується до проведення Міжнародного наукового конгресу «Василь Стефаник і світова культура». Ми вже розіслали запрошення взяти участь у його роботі всім навчальним та науковим установам України, а також університетам Польщі, Чехії, Словаччини, США. Звісно, хотілося б, аби на цей форум прибуло якомога більше делегатів – до Прикарпатського університету, до Русова, власне, до літературно-меморіального комплексу Василя Стефаника. Однак усвідомлюємо, що цьому можуть завадити пандемічна ситуація й інші перепони. Відтак готуємося до проведення конгресу в режимі онлайн.

Водночас кафедри факультету філології працюють і над низкою ювілейних видань, присвячених В. Стефанику: збірником наукових праць діаспорних та вітчизняних стефаникознавців, антологією художніх творів і наукових досліджень лауреатів Стефаниківської премії – викладачів університету, словником мови творів Василя Стефаника, монографією про місце творчості письменника в системі шкільної та вищої освіти, над укладанням романів з художньої біографії нашого славетного земляка та ін. Звісно, що збиратимемо і впорядковуватимемо матеріали з майбутнього конгресу, аби видати їх окремою книжкою у вінок святкувань 150-річчя від дня народження Василя Стефаника. Повторюю: для Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника це справа честі.