Кожна зустріч зі співачкою МаріАнною ГАВРИШ, нині солісткою Академічного ансамблю пісні й танцю Національної гвардії України, відкриває перед прикарпатцями нові грані творчої обдарованості артистки, звуки і барви її душі, потверджує широту духовних інтересів, шляхетність прагнень нашої землячки. А духовність, попри правомірні сумніви глядацько-слухацького загалу щодо притаманності цієї якості багатьом сучасним українським естрадним виконавцям, якраз у МаріАнни (то її сценічне ім’я, а в паспорті вона – Мар’яна) проявляється повною мірою – і в підборі пісенного репертуару, і в замилуванні гуцульською автентикою, самобутньою культурою отчого краю, і в початках власної літературної творчості: її прозові твори вже друкували в альманасі «Писанка».

Тож співачку, яка під час відпустки приїхала зі столиці до рідного Косова, запросили на зустріч із шанувальниками її таланту в обласну універсальну наукову бібліотеку ім. І. Франка. Потішило присутніх у залі книгозбірні і те, що на цій творчій зустрічі у переддень 30-річчя відновленої української Незалежності був також батько артистки – відомий композитор та виконавець, народний артист України Остап Гавриш, який зігравши на фортепіано два свої нові інструментальні твори, приємно подивував усіх невичерпністю джерел музичної творчості.

А першою піснею, що подарувала слухацькій аудиторії МаріАнна, була «Отака історія» – покладений на музику її татом вірш львівського поета Богдана Стельмаха. «Пропоную вам, – звернулася до присутніх співачка, – свою інтерпретацію пісні, на якій я зростала». Рядки ж цього патріотичного твору щемлять болем за підневільну минувшину українців:

Пісня народилася в ті часи, коли ще існувала імперія зла. Як нагадала гостя головної книгозбірні краю, першим виконавцем «Отакої історії» був Віталій Білоножко. 1988 року вона прозвучала і на Українському радіо, але після цього з артистом проводили «профілактично-виховні» бесіди, перепало на горіхи і тим, хто випустив пісню в етер.

Автором музики й інших пісень у виконанні МаріАнни, які прозвучали того дня в бібліотечній залі, є О. Гавриш. Загалом батькових творів у її репертуарі близько три чверті. Тато підтримав намір доньки стати професійною співачкою, він і нині своїми фаховими порадами допомагає їй якомога повніше розкривати вокальні й артистичні здібності. У МаріАнни ж сумнівів щодо правильності життєвого вибору ніколи не виникало, адже народилася і росла вона в сім'ї, де з любов’ю й пошанівком ставляться до слова, музики, пісні.

Відповідаючи на запитання модератора заходу – завідувачки відділу літератури з питань мистецтва бібліотеки Віри Хімейчук про те, як вона вийшла на професійну сцену, артистка згадала такий цікавий епізод. 2000 р. їй, тоді ще дівчатку, В. Білоножко зателефонував із Києва вночі, розбудивши всіх у домі, й запропонував заспівати в дуеті з татом на гала-концерті заснованого ним і його дружиною Світланою Міжнародного пісенного фестивалю родинної творчості «Мелодія двох сердець».

– Для цього я мала за два тижні до концерту в Національному палаці мистецтв «Україна» добре вивчити батькову пісню. Через хвилювання до ранку не спала. Переживала, бо тато сказав, що ми не готові, «хіба що на другий рік». Та вранці ми почали вчити пісню, репетиція тривала до вечора, і так щодня… І ось я стою на найбільшій сцені України! В дуеті з татом виконуємо його пісню «Шануймо батька, шануймо матір» із мюзиклу «Хвала Всевишньому» (до речі, благословення на написання цього мюзиклу мій батько отримав від світлої пам’яті владики Софрона Мудрого). Після того мого вдалого, судячи зі щедрих і тривалих оплесків глядачів, дебюту як співачки ми з татом поїхали спільно з провідними українськими артистами у тривалий концертний тур містами й селищами нашої країни…

Отак її прагнення стати співачкою почало набувати щораз конкретніших обрисів. Після переїзду батьків до Києва дівчина вступила до Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва, а паралельно з навчанням займалася вокалом, залюбки ходила на фахові консультації до незабутнього Віктора Шпортька та продовжувала свою концертну діяльність. Отримала диплом про вищу освіту з відзнакою. Знання й навики зі спеціальності «менеджер зовнішньокультурних зв’язків» згодом вельми пригодилися МаріАнні як директорці Всеукраїнського фестивалю «Карпатські зорі», який під її керівництвом двічі було організовано і проведено у Косові, як продюсерці багатьох творчих програм та концертів свого батька Остапа Гавриша в різних містах України тощо.

Джерелом, котре підживлює пісенність душі МаріАнни, є народні пісні. Виконує їх обробки на високому професійному рівні і з глибоким проникненням у зміст кожного твору, бо залюблена в цей духовний скарб нашого народу, глибоко шанує його, як і загалом українські фольклор та історію. Співачка не раз брала участь у телепроєкті «Фольк-music» на Першому національному, в сезоні 2013 р. її нагородили почесним дипломом за виконання пісні «Закувала зозуленька». З нею ж стала переможцем конкурсу «Наша пісня року» на Українському радіо. Співала цю пісню і разом з народним фольклорним колективом «Диво калинове» із Чернігівщини.

У кількамільйонному місті, де тепер живе, вона давно вже освоїлася: стрімкий ритм столичного життя спонукає її до невпинних творчих пошуків у пісенному мистецтві, оновлення свого репертуару за рахунок творів із сучасними музичними інтонаціями, до праці над створенням щораз іншого свого образу, в якому постає перед глядачами. У своєрідне освідчення молодої співачки в любові до Києва вилився її вельми успішний, за оцінками фахівців, дебют на столичній сцені з сольним концертом «А я Хрещатиком пройдусь...» (за назвою однієї з представлених публіці пісень). Цей концерт, що відбувся наприкінці 2018-го, транслювали провідні телеканали України. Лауреат всеукраїнських конкурсів та фестивалів, ведуча концертних та шоу-програм МаріАнна Гавриш розповіла слухацькій аудиторії:

– Працюю я в різних жанрах і стилях пісень. Не переспівую іншомовні твори, бо мене найбільше приваблюють українська пісня, українське слово, турбують їхня доля, близьке і далеке майбутнє. Слово поета доносить до слухачів композитор, який дає йому крила мелодії, і виконавець, котрий має запропонувати глядачам свій варіант бачення й відчуття змісту та емоційної компоненти пісні. Для нього замало просто гарно співати, він має передати зі сцени глядачам особисте пережиття сумного мотиву твору, а якщо пісня весела, то відповідний її настрій...

Виконаний МаріАнною твір «Літо» на слова присутньої на зустрічі зі співачкою Оксани Граб’юк розпромінював саме такий сонячний настрій, а ліричний – пісня про кохання «Падає зірка» (так само на музику Остапа Гавриша). Її наприкінці травня співачка представила публіці в Національному палаці мистецтв «Україна» на творчому вечорі 86-літнього поета-пісняра народного артиста України Вадима Крищенка – текст цього твору він написав у співавторстві з Інною Павленко. Виконання його МаріАнною Гавриш визнано найкращою прем’єрою пісні 2020-го в Україні. Слухачам у бібліотечній залі припала до душі і її «Живиця» на слова Марії Влад, яку артистка співає у знятому 2018 року телеканалом «Тоніс» у Карпатах музичному фільмі «Ожинове літо МаріАнни Гавриш», фрагменти якого подивилися присутні. А за твором «Кума» на текст Олександра Демиденка, музика знову ж таки Остапа Гавриша, уже в період нинішньої пандемії «корони» зняли на полонині Росохата біля Шешор та в Косові колоритний відеокліп (режисер – косівчанин Руслан Генкалюк), який було презентовано під час творчої зустрічі з МаріАнною. Ідеться в ньому про зазвичай міцні серед українців, зокрема на Гуцульщині, стосунки і традиції кумівства. Роль автентичної гуцульської куми вдало зіграла в ньому знана волонтерка член НСЖУ Ольга Гарасим’юк, яка також прочитала слухацькій аудиторії свою віршовану гумореску.

До речі, зі своєю землячкою Ольгою МаріАнна познайомилася на столичному Майдані. З його сцени молода співачка висловила свою громадянську позицію і тим, що заспівала на пам’ять про загиблих учасників Революції Гідності скорботну пісню «Плине кача», інтерпретувавши її під гуцульський мелос. Вона долучилася до благодійного проєкту «Червона калино, скинь чорну хустину» і впродовж усього 2014 р. брала участь у турі концертів на підтримку Збройних сил України та Національної гвардії України – зібрані на них кошти пішли на допомогу українській армії. Власне, це вже була волонтерська діяльність. Виступала співачка з колегами – митцями сцени і безпосередньо перед військовослужбовцями, прикордонниками. Батько МаріАнни теж виконував свої патріотичні пісні перед мітингувальниками на майдані Незалежності, а відтак разом з дочкою брав участь у тих благодійних концертах.

– Важким для нас і для всіх був той 2014 рік, – каже співачка. – Потім, коли усім стало очевидно, що на сході України відбувається не просто антитерористична операція, а точиться спричинена збройною агресією Росії війна проти нашої держави з численними жертвами серед українських вояків і мирного населення, багато людей уже почали сприймати такі концерти як недоречні в час скорботи за загиблими, і ми ці виступи згорнули. Я приїхала до Косова й сама ходила до татових знайомих бізнесменів, підприємців – просила вділити частку своїх доходів на патріотичну справу. За ті гроші ми, волонтери, закуповували й надсилали потрібне захисникам нашої держави спорядження, амуніцію, навіть безпілотники. Я вирішила: піду працювати в ансамбль Національної гвардії, бо там буду потрібна українському війську. І вже шість років моє життя пов’язане з цим професійним мистецьким колективом. Виступаємо у військових частинах, на полігонах, у зоні ООС на сході України. Першу поїздку в складі ансамблю здійснила 2015-го в тоді ще неспокійний Маріуполь – ми давали концерт до річниці звільнення міста від проросійських формувань. Їхала я туди вже вагітна. Ось, бачите, сидить моя донечка Стефанка… Діти ростуть, а війна триває вже стільки часу і кінця їй не видно...

Певна річ, модератор заходу надала слово для виступу і маестро Остапові Гавришу.

– Радію, – мовив він, – що моя дочка обрала і йде непростою, навіть, вважаю, дуже важкою дорогою естрадної співачки. Бо на вітчизняній сцені нині мало співаків патріотів. І це не на користь українській культурі, державній мові. Підбір творів, які виходять в етер, залежить передовсім від приватних власників FM-радіостанцій, а для них, скажімо, українська патріотична пісня й далі «не формат». Загалом україномовні пісні вони тепер, певна річ, змушені передавати в обсягах відповідно до встановлених квот, але це зазвичай твори невисокої мистецької якості, а не добротні щодо текстів і музики пісні у виконанні представників відомої і шанованої в народі плеяди українських артистів. Отож за Україну і нині треба боротися кожному – так, як наші польські або словацькі сусіди борються за свою державу, за те, щоб їхні надбання в культурі й господарці розходилися по всьому світу. А ми, українці, для цього, як на мій погляд, ще майже нічого не зробили, але чомусь уже розслабилися. Хоча маємо щодня докладати зусиль, аби Україна розквітала, щоб наші люди не їздили на заробітки по світах, а могли і на Батьківщині своєю працею забезпечити гідне життя своїм сім’ям. На жаль, хоч відновлена незалежна Українська держава існує вже три десятиліття, у нас і далі інтелектуальна, творча праця не винагороджується належно. І мені це дуже прикро…

На зустрічі зі співачкою МаріАнною Гавриш мовили чимало добрих слів про її плідну мистецьку діяльність й активну громадянську позицію зокрема директор обласної філармонії ім. Іри Маланюк Василь Тимків, голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євген Баран, відповідальний секретар обласної Спілки журналістів Вікторія Плахта, директор ОУНБ ім. І. Франка Людмила Бабій. Вони адресували їй сердечні побажання нових вагомих здобутків на сцені і в житті, справді пісенної долі. А мажорним акордом святкового заходу стала виконана МаріАнною нова пісня «Український прапор» на слова Олександра Олеся (написані майже сто років тому) та музику її батька Остапа.