Доволі драматично склалася доля священника, талановитого композитора, засновника Союзу руських молочарських спілок, більше знаного як кооперативне товариство «Маслосоюз», продукцію якого постачали до багатьох європейських країн, великого симпатика Українських січових стрільців і доброго Каменяревого приятеля Остапа НИЖАНКІВСЬКОГО.

Він змалку відзначався потягом до музикування. Вважав своїм кумиром Миколу Лисенка. Навіть написав йому лист, в якому просив протекції, щоб навчатися композиції у Києві. Проте його батько отець Осип – парох у селі Великі Дідушичі біля Стрия на Львівщині – і слухати не хотів про захоплення сина. Він вважав таке заняття принизливим. До того ж тоді музиканти не мали сталого доходу. Тим-то юнак пішов навчатися до духовної семінарії у Львові. Аж після смерті батька 1911-го Остап знайшов удома лист від М. Лисенка, котрий відписав, що радо прийме талановитого юнака й підтримає його у всьому.

У семінарії більшість учнів намагалася взяти від життя якнайбільше, оскільки, мовляв, це їхні останні роки «на свободі». Натомість Нижанківський був максимально зосередженим. Він не грав у карти і не вживав алкоголю. Все дозвілля присвячував музиці. Організував хоровий гурток «Дванадцятка», який славився своїми «артистичними мандрівками» Галичиною. Після одного з виступів преса писала: «Хор розбудив дрімаючі душі галичан».

22 січня 1885 року товариство «Руська Бесіда» влаштувало вечорниці, присвячені письменнику Олександрові Кониському. Там хор під орудою 22-річного семінариста вперше виконав його музичні композиції – «Вітер» на слова Кониського і «Не гармати грають нині» на вірш Франка.

«Був Остап незрівнянним диригентом, – згадував його вихованець, а згодом знаний філолог Кирило Студинський. – З його руки, а ще більше з обличчя, ми вичитували, як маємо співати. Ми вчилися від нього пошани для пісні».

Після закінчення семінарії Остап хотів залишитися у Львові та вчитися у консерваторії. Однак мусив їхати до Бережан, де отримав парафію. Перед висвяченням одружився з Галиною Бачинською, донькою композитора Іларія Бачинського. Проте й на священничій службі від мрії не відмовився. Керував хоровим товариством «Львівський Боян». Коли дізнався, що в чоловічій вчительській семінарії у Львові з’явилася вакансія викладача музики, екстерном закінчив Празьку консерваторію. З відзнакою склав іспит та здобув кваліфікацію «професор співу в учительській семінарії і середніх школах». Але доки був у Празі, крайова шкільна рада провела конкурс і ту посаду посів інший.

Загалом о. Остап написав 70 музичних творів. Серед них – такі відомі колядки, як «Бог ся рождає», «У Вифлеємі тайна явилась велика», «Во Вифлеємі нині новина», які багато хто щиро вважає народними. Він також писав хорові твори, поклав на музику вірші Тараса Шевченка. Спеціально для Соломії Крушельницької створив солоспів «І молилася я», який вона залюбки виконувала.

1897 року О. Нижанківський обійняв парафію у Довжанці на Тернопіллі. Саме тоді відбувалися вибори до австрійського парламенту. На окрузі, до якого належало те село, балотувався його приятель Іван Франко. Його конкурентом був землевласник граф Єжи Дунін-Борковський. Остап підтримав товариша. Але Франко вибори програв, тож священника перевели до злиденного села Качанівки. «Продав фортепіано, купив корову й пасу», – так він відповідав на запитання, як у нього справи. Віддалена парафія не давала доходу. Щоб утримувати родину, доводилося продавати домашні речі.

Від 1900-го О. Нижанківський служив у Завадові біля Стрия. Там було значно краще. У нього часто гостювали Соломія Крушельницька, І. Франко, Станіслав Людкевич… Селяни зверталися до отця Остапа не лише в духовних справах, а й із питаннями щодо ведення господарки. Священник розумів: люди за безцінь продають свої продукти, в які вкладають багато праці. Тоді вирішив створити організацію, яка дала би змогу успішно розвивати сільське господарство.

Отож у жовтні 1904 р. в будинку читальні «Просвіта» запрацювала перша в краю кооперативна молочарня. Спочатку місцеві побоювалися здавати продукт на переробку. Мовляв, корова не даватиме молока, бо в сепараторі «сидить нечиста сила». Та згодом саме з парафії Нижанківського почався кооперативний рух, який невдовзі став справжнім економічним проривом у регіоні.

1908-го на основі вже кількох таких кооперативних структур створили Союз руських молочарських спілок, більше відомий, як «Маслосоюз». Нижанківський очолював його до Першої світової війни. До об’єднання входило близько сотні молочарських спілок. Щороку селяни здавали майже вісім мільйонів літрів молока, з якого виготовляли 300 тисяч кілограмів масла. Емблема установи – чотирилисткова конюшина з літерами «МС» – стала для галичан неофіційним знаком якості. «Насамперед я священник, потім – молочар, а вже у вільних хвилинах – музика», – так казав О. Нижанківський про себе.

У вересні 1914 року в передмісті Стрия стояв легіон Українських Січових Стрільців, який мав скласти присягу на вірність Австро-Угорській імперії. Група старшин на чолі з Дмитром Вітовським склала обітницю парохові Завадова. Коли почалася війна з поляками, троє синів О. Нижанківського вступили до Галицької Армії. Сам священник входив до складу Української національної ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат на Стрийщині.

Навесні 1919 року Стрий захопили польські військові. Отець Остап був впевнений, що йому та родині нічого не загрожує – за час війни тут не потерпів жоден поляк. Безпеку йому особисто гарантував староста міста Ян Потоцький. Однак 21 травня Нижанківського арештували, а наступного дня розстріляли без суду та слідства.

За однією з версій, на нього написав донос керівник польського підпілля Ян Веркштайн, який стверджував, що о. Остап готував повстання і переховував зброю. За іншою – отця стратили на знак помсти за польського ксьондза, якого замордували в Дашаві.

«Ледве розстріляли, як одразу кількадесят фір з військовими заїхали перед хату Нижанківського, – згадувала сестра О. Нижанківського Осипа Бобикевич. – Господарка була велика, було що брати. Забрали всю худобу, птицю, збіжжя – до останнього стебла соломи, всі вози і знаряддя. Забрали фортепіано, меблі, постіль, білизну. Ноти порозкидали, потоптали».

Також викрали 800 тисяч крон із «задаткової каси» «Маслосоюзу», які отцеві довірили на зберігання. Телеграма від львівського командування з вимогою звільнити о. Остапа надійшла через кілька годин після його вбивства.

Підготувала Дарія ДЕНИС

з розповіді музикознавиці Любові Кияновської.