На початку 70-х років минулого століття дисидентський рух в Україні був найпотужнішим з-поміж інших республік СРСР. Причому він і далі наростав. 1971-го другий за величиною осередок шістдесятників після львівського центру сформувався і в Києві. Й це вже слугувало своєрідним викликом тодішній системі влади. Налякане партійне керівництво УРСР на чолі з Петром Шелестом, аби не опинитися самим у засланні, змушене було діяти. Проте це їх не врятувало.
Власне, КДБ давно «пас» дисидентів. А коли його агенти сформували достатню базу доказів щодо їхньої «антирадянської діяльності», аналітики спецслужби розробили таємну операцію з кодовою назвою «Блок», що передбачала масові арешти якомога більшого числа активістів шістдесятництва. І як не дивно (а втім, цілком закономірно), своєрідним сигналом для її введення в дію стала… коляда.
Річ у тім, що ще з початку січня 1972-го у львівському помешканні Олени Антонів, колишньоі? дружини В’ячеслава Чорновола, відбувалися своєрідні вечорниці – репетиції з виконання давніх українських колядок. Це були спроби дисидентів зберегти національні традиції, попри те, що панівний атеїстичний режим у країні намагався всіляко винищувати ті чи інші взірці народних вірувань та обрядодійств. Є інформація, що сюди приїжджав і Василь Стус…
Словом, колядники тішилися світлому празникові й нічого не підозрювали. А тим часом така патріотична ініціатива львівської інтелігенції дуже занепокоїла кадебістів. А тим паче, що на саме Різдво Христове спорадично заколядували і в Києві. Отож згідно з дозволом, отриманим згори, вже 12 січня взялися форсувати «Блок». Упродовж двох днів у Києві та Львові арештували 14 представників інтелігенції. В цій першій хвилі репресованих були як згадані В. Стус, котрий тоді щойно відсвяткував уродини, й В. Чорновіл, так і Євген Сверстюк, Іван Світличний, Леонід Плющ…
«12 січня, 8.15 ранку... Я вже одягнена, збираюся на роботу, прии?мати іспити у студентів, – згадувала про цей день Леоніда, дружина літературознавця І. Світличного. – І тут раптом – дзвінок у двері… Відчиняю й бачу перед собою велику групу людеи?, показують ордер… Почали детальнии? обшук: ретельно розглядають кожну книжку, газету, кожен аркуш паперу. «Шмональників» семеро (в тому числі й «поняті»-сексоти). У якіи? справі, що шукають – невідомо. Забирають книжки, машинописи, купу украі?нського й росіи?ського самвидаву, записники, друкарську машинку, радіоприймач…».
20 січня затримали священника Василя Романюка. Через пів року його, як і більшість арештованих, засудили за ст. 62 частини другої ККУ УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на сім років таборів особливо суворого режиму і три роки заслання. Він відбував покарання у таборі в Мордовії. «І вся моя вина була в тому, що я, священник, чоловік інакомислячий, наважився виступити на захист безвинно репресованого історика В. Мороза», – згадував владика.
У квітні 1972-го заарештували Івана Дзюбу. Впродовж 1972 року до в’язниць потрапило ще 75 дисидентів – медиків, науковців, літераторів, серед яких були і психіатр Семен Ґлузман, і поет Ігор Калинець та поетеса Ірина Сеник... Але арешти тривали і в 1973–1974 рр. Як вважає дослідниця дисидентського руху Людмила Алексєєва, всього ж за участь в українському національно-демократичному русі було заарештовано понад 120 осіб, і це, за її словами, виглядало «як частина плану з викоренення самосвідомості украі?нців». А за інформацією Харківської правозахисної групи, насправді під репресії потрапило близько 200 осіб.
Втім, так чи інакше, а такого розгрому «українська культура і духовенство не знали від 30-х років, – стверджує культуролог Євген Савісько. – Наслідки операції «Блок» відчуваються й нині. Адже саме тоді було зроблено надпотужні зусилля, аби зрусифікувати Україну і ментально, і духовно, і мовно, аби знищити нашу самосвідомість як нації, і зробити з українців манкуртів. Дещо з цього вдалося. Та, на щастя, не все».
«Блок» увійшов в історію українського визвольного руху й під промовистим «псевдо» «Арештована коляда». Більшість шістдесятників, повторимо, відправили в табори. Та попри нелюдські тамтешні умови чимало з цих борців за волю й незалежність України змогли вижити і залишитися вірними своїм ідеалам. Саме вони стояли біля джерел сучасної Української держави і стали її активними фундаторами.
А того ж таки 1972-го Москва використала ліквідацію шістдесятництва і проти тодішнього київського компартійного проводу. 26 травня П. Шелеста звільнили з посади першого секретаря ЦК КПУ, а його місце посів Володимир Щербицький. За короткий час усю команду Шелеста усунули від влади в УРСР. А їхні місця посіли набагато лояльніші до Москви керівники.
З розгромом шістдесятництва так звана «хрущовська відлига» в Україні остаточно закінчилась.
