13 липня сповнилося 130 років з дня народження Арнольда (Андрія) Володимировича КОРДЮМА – українського кінорежисера, актора, сценариста, майстра пригодницького кіно, мемуариста.
Народила Арнольда у Станиславові молода жінка родом із Косівщини, котра працювала у місті служницею. Мати після народження хлопчика переїхала до Катеринослава (тепер Дніпро). Працювала там наймичкою і невдовзі вийшла заміж за Єлисея Шаплика – талановитого художника-самоука.
Однак це не врятувало сім’ю від злиднів, тож юний Андрій втік від нужденного життя та приєднався на певний час до мандрівного цирку, де й змінив ім’я на Арнольд як на більш артистичне та милозвучніше.
З 1911 року Арнольд Кордюм починає працювати у Катеринославі асистентом у режисера Данила Сахненка на зйомках першого ігрового українського повнометражного художнього фільму «Запорізька Січ», в якому також дебютує як актор у ролі козака у складі акторської групи Миколи Садовського. Художником фільму був його вітчим. На жаль, фільм не зберігся. Про цю свою першу роль Арнольд Кордюм згадував так:
– Поруч з будівлею акціонерного товариства «Південнноросійське кінематографічне акціонерне товариство Сахненко, Щетинін і Ко» жив мій вітчим і його по-сусідськи запросив Сахненко будувати й малювати декорації до фільму. І вітчим якось похвалився, що до нього приїхав син, який вміє на коні «різні фокуси» виробляти. Після цього я й потрапив на зйомки першого фільму українського виробництва – їм потрібний був вершник-хлопець, який втікає від татарської кінноти...
А. Кордюм воював у Першій світовій війні, потрапив у російський полон. До 1924 року перебував у лавах робітничо-селянської червоної армії, служив начальником агітаційного потягу, а згодом – і завідувачем агітаційно-пропагандистського відділу чернігівського Окружкому.
1924 року він стає ідеологічним директором Ялтинської кінофабрики ВУФКУ – Всеукраїнського фотокіноуправління, а вже наступного року переведений на аналогічну посаду до Одеської кінофабрики ВУФКУ. Саме тут дебютує як режисер, знявши невеличкий фільм «За лісом» (1926), над створенням якого також вперше працював Олександр Довженко як один із членів знімальної групи.
1927 року Арнольд Кордюм за власними сценаріями знімає два повнометражні фільми – «Справа № 128» та «Непереможні». Перший був присвячений передреволюційній боротьбі 1917-го, другий – боротьбі італійського робітничого класу проти фашистських фалангістів.
Відтак, уже на Київській кіностудії, він зняв кінокартини «Джальма» (1928) про історію чеченської дівчини, яку зацьковують консервативні мешканці українського села) і «Вітер з порогів» (1929) – про будівництво Дніпрогесу на узбережжі Дніпра.
«Вітер з порогів» – на перший погляд, традиційний агітаційний фільм про боротьбу нового над старим і переможну ходу радянської індустріалізації. Проте режисера фільму цікавить не стільки пропагандистський потенціал, скільки антигуманістичні наслідки масштабних перетворень – тут Арнольд Кордюм розповідає історію однієї сім’ї, коли будівництво Дніпрогесу з затопленням дніпровських порогів назавжди змінює давній триб життя землеробів із прибережних сіл.
Для режисера фільм став своєрідними мемуарами: Арнольд Володимирович знімає корифея українського театру Миколу Садовського в єдиній його головній ролі в кіно – старого лоцмана Остапа Ковбаня, а сам на матеріалі фільму глибоко переймається змінами, які відбуваються у цей час з українським селом.
У 1930 році за власним сценарієм Арнольд Кордюм зняв фільм «Мірабо» – про французьких моряків, де зіграв матроса, 1931-го – «Полум’я гір» – про історію боротьби західноукраїнських лісорубів проти свавілля польської влади, 1934-го – «Останній порт», сценарій цього фільму написав разом з Олександром Корнійчуком.
Зняті фільми принесли йому славу майстра пригодницького кіно, який легко поєднував революційну та соціально-побутову тематику. Втім, ця слава йому не допомогла, коли 1929 року в кіно України починається великий перелом – згортаються досягнуті успіхи — як творчі, так і економічні і це – початок кінця золотої доби відродження українського кіно. Після реорганізації ВУФКУ та підпорядкування українського кінематографу Москві, режисер і сценарист фактично втрачає можливість працювати в ігровому кіно.
У 1935–1940 рр. працює на Ташкентській кіностудії «Узбекфільм», де 1940 р. знімає фільм «Адамат». Згодом перебирається до київських студій «Укркінохроніка» та «Київнаукфільм», де встиг зафільмувати такі стрічки, як «Колгоспні таланти» (1940), «Асканія-Нова» (1947), «В дружбі з наукою» (1948), «Соняшник» (1949), «Слюсарні операції» (1953) та «Паровоз» (1955).
Арнольда Кордюма вважають один із фундаторів нової естетики вітчизняного німого кінематографа. Він першим використовував комбіновані зйомки – у фільмі «Мірабо» застосував метод домальовки на склі, зімітувавши ескадру французьких кораблів.
Під час Другої світової А. Кордюм працював помічником начальника шпиталю для евакуйованих.
1965 року у Києві побачила світ його книжка спогадів «Минуле, яке лишається з нами».
Був одружений з акторкою та режисеркою Лідією Островською, їхній син Віталій Кордюм – генетик, член-кореспондент Національної академії наук України.
Помер 29 серпня 1969 р. у Києві.
