«Кінематографічні алюзії» – саме під такою назвою у фортечній галереї «Бастіон» відкрилася пам’ятна виставка видатного митця та фундатора Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України (НСКУ) Юліана Яковини. В основі експозиції – унікальна категорія графічних творів під назвою «монотипія», створена кінематографістом у 2000-х роках. Організатори події зазначають, що автор мріяв про цю виставку, тож особливо радіють, що вона таки відбулася, хоча й уже після його смерті.

Колір, світло і композиція

Виставка монотипій Юліана Яковини стартувала з його рідного міста – Калуша. Саме тут, влітку цього року, у рамках всеукраїнського кінематографічного туру «FRANKINO: Legendy. ThreeDays» відбулася перша демонстрація цих робіт. Після Івано-Франківська вона помандрує до інших міст, зокрема до Львова й Києва.

На експозиції представлено 48 графічних робіт – різнопланових і різнонастроєвих.

«Серія цих монотипій – це своєрідний світ пана Юліана, який він передав через призму своїх кінематографічних бачень і думок, – зазначила голова Івано-Франківського осередку НСКУ Ольга Терешкун. – Ми знаємо, що він був не лише головою Івано-Франківського осередку НСКУ, а й багато творив як художник, кінодокументаліст, кінооператор, також провадив вагому наукову діяльність. Для виставки характерно те, що кожен відвідувач може знайти тут щось особливе для тебе, незалежно від віку чи професії. Вона буде цікавою для всіх».

Координатор молодіжного крила Івано-Франківського осередку НСКУ, художник і племінник Юліана Яковини Ігор Васюта у вітальному слові підкреслив, що «Кінематографічні алюзії» – це передусім прояв любові автора до кіно, а також відзначив, що експозицію найкраще характеризують три слова: колір, світло і композиція.

«У цих роботах Юліан Яковина показав себе надзвичайно потужним колористом, у них є глибина кольору, яскравість та неординарність, – говорить Ігор Васюта. – Техніку монотипії зазвичай використовують художники, але він підходив до неї з трепетом і особливою увагою до кольору. Кожен відбиток унікальний – він не повторюється, має повітряну перспективу, глибину відтінків і графічні акценти. Це справжні шедеври, створені митцем в єдиному екземплярі».

Дочка Юліана Яковини, Мар’яна на відкритті експозиції зауважила, що дивлячись на монотипії батька та відвідувачів виставки, відчуває гордість за нього, а також щиро зізнається, що їй його не вистачає.

«Тато вклав у мене все своє натхнення. Він був неймовірно творчою та життєрадісною людиною, – розповідає жінка. – Я дуже любила його студію, в якій він творив. Особливо запам’яталося, як ми разом виходили на сцену: він грав, а я танцювала, співала. Тато – шанована людина, скромний і вдумливий, не шукав слави. Він дуже любив вчителювати і отримував задоволення від того, що може навчати інших. Його справді бракує, і він був би безмежно щасливим від такого чудового заходу».

Також на відкритті «Кінематографічних алюзій» помітила відомого митця Мирослава Яремака. Він зауважив, що для нього Юліан Яковина – не просто діяч культури Прикарпаття, митець, який працював у кінематографії, а й людина, з якою пов’язані особисті спогади.

«Можливо, я один із тих, хто знав його найраніше. Ми познайомилися, коли мені було п’ять чи шість років, бо він був близьким приятелем моїх старших кузенів. Це було наприкінці 60-х років. Юліан запам’ятався мені як дуже делікатна, тонка, вишукана, інтелігентна і непересічна особистість. Безумовно, саме з його рук я вперше, у тому ранньому віці, тримав кінокамеру. Це була для мене дивовижна річ – вона гуділа, шипіла, і щось на ній треба було крутити. А найціннішим було те, що він навчив мене музичних акордів на гітарі», – поділився художник і додав, що скільки разів ми згадуємо людину після її смерті, стільки разів вона продовжує жити.

Ольга Терешкун згадує свого наставника як справжнього професіонала, який завжди залишав простір для творчості і підтримував колег в осередку.

«Він був професійно тактовним, людяним і принциповим у найкращому значенні цього слова, – каже вона. – Що стосується творчості й мистецтва, пан Юліан працював до останнього. Він присвятив кінематографу близько 30 років свого життя. Ми маємо пам’ятати, наскільки самовіддано і з великою любов’ю він творив задля мистецтва, рідного краю і України».

Ігор Васюта підкреслює, що Юліан Яковина навчив його експериментувати, спостерігати за реальністю та передавати її унікальним, особливим способом.

«Варто пам’ятати його через світло. Це людина великої любові до своєї справи. Не можливо не запалитися від такої особистості, адже його уважність і терпимість – це надзвичайно важливі риси у творчому процесі. Він умів почекати, дозволяв об’єкту прожити цей період дня, вивірював момент композиції, шукав потрібне, не поспішав. Завжди нагадував про необхідність бути уважним», – каже І. Васюта.

Прикметно, що ці монотипії Юліана Яковини не мають назв. Це дуже вдалий художній прийом, який запрошує глядача до співпраці та особистого осмислення творів. Кожен, хто споглядає ці роботи, може самостійно назвати ту чи іншу роботу, віднайти у ній щось особисте і близьке. Отже, виставка стає відкритим простором для діалогу між митцем і глядачем, де кожен знаходить свою унікальну інтерпретацію. Тож запрошую всіх залюблених у мистецтво, відвідати «Кінематографічні алюзії» і віддати данину пам’яті неординарній і світлій особистості, яка залишила по собі яскравий слід у культурному житті Прикарпаття і чимало теплих спогадів у серцях тих, хто його знав.