«Головна загадка. Чому Путін поставив усе на руйнацію України» – так називається аналітика, яку опублікував на сайті Atlantic Council (Атлантична рада – аналітичний центр США, заснований 1961 року при Організації Північноатлантичного договору, який є форумом для політичних, ділових та інтелектуальних міжнародних лідерів) американський юрист українського походження та відомий громадський діяч, помічник федерального прокурора США Богдан ВІТВИЦЬКИЙ. Пропонуємо його міркування увазі читачів «Галичини».
Чому Путін вдерся в Україну? За три місяці війни російський диктатор висунув безліч різних аргументів, звинувачуючи усіх і вся – від розширення НАТО до уявних українських нацистів. Але через це червоною ниткою проходить єдине послідовне повідомлення про нібито нелегітимність Української держави. Протягом багатьох років Путін заперечував право України на існування, наполягаючи на тому, що українці – насправді росіяни (тобто росіяни та українці – «один народ»). Він не раз звинувачував сучасну Україну в окупації історично російських земель та відкидав саме поняття окремої української національної ідентичності як штучний винахід, створений зовнішніми силами, які прагнуть послабити Росію зсередини.
Повною мірою путінська одержимість Україною була розкрита в його есе про «історичну єдність» росіян та українців, опублікованому в липні 2021-го. Видаючи себе за історика й філософа, Путін проігнорував століття імперського гніту перед тим, як висловити впевненість, що «справжній суверенітет України можливий лише у партнерстві з Росією».
Оскільки «суверенітет» означає свободу від зовнішнього контролю, заява Путіна – абсурд орвеллівського рівня. Цей страшний документ багато його читачів сприйняли як оголошення війни українській державності. Згодом він став обов’язковим для прочитання для всіх військовослужбовців Росії.
Відтоді події на полі бою продемонстрували абсурдність ключових аргументів Путіна. Якщо у нього є якісь сумніви щодо реальності української нації, йому потрібно лише запитати російських солдатів, які програли битву за Київ і відступили з північної України, зазнавши катастрофічних втрат.
Спроби Путіна заперечувати українську ідентичність легко спростувати, але його наполегливість у тому, що сучасна Україна нібито нелегітимна, заслуговує на докладніше вивчення, оскільки порушує деякі цікаві питання про справжні причини нинішньої війни.
У грудні 1991 року українці взяли участь у загальнонаціональному референдумі щодо незалежності від Радянського Союзу, на якому понад 90% виборців підтримали створення самостійної України. Важливо відзначити, що абсолютна більшість підтримала незалежність у кожному регіоні України, в тому числі у Криму (54%) та на Луганщині (83) й Донеччині (76), які з 2014-го й донедавна були частково окуповані й за решту територій яких триває нині битва на Донбасі. Те голосування, широко визнане вільним та справедливим, встановило певний демократичний стандарт, який поступово став нормою в Україні в наступні десятиліття незалежності.
Останній виборчий цикл в Україні 2019 року показав продовження консолідації демократії в країні. Попри те, що Володимир Зеленський балотувався як цілковитий аутсайдер, без жодного політичного досвіду, він зміг здобути переконливу перемогу над Петром Порошенком і стати шостим Президентом України. Через три місяці його щойно створена політична партія увійшла в історію, здобувши рекордну перемогу на парламентських виборах. Успіх Зеленського відбив висококонкурентний характер політичної системи України, підкресливши при цьому справжню легітимність, яку демократична культура країни дарує державі.
В останні кілька місяців мужність і самовідданість, продемонстровані мільйонами українців перед іноземним вторгненням, наочно підтвердили легітимність української державності. Країна відповіла на російське вторгнення безпрецедентною хвилею національної мобілізації, під час якої величезна кількість добровольців пішла на службу в Збройні сили, а багато інших принесли жертви, що захоплюють дух, на підтримку оборони своєї країни. Цей чудовий вияв єдності та стійкості надихнув світ, що спостерігає за Україною, перетворивши на пародію путінські марення.
Для порівняння: пострадянський розвиток Росії разюче відрізняється від поступу України. Коли 1991-го розпався Радянський Союз, росіянам не надали можливості проголосувати на референдумі про те, чи хочуть вони бути частиною Російської Федерації. Коли Чечня спробувала відокремитися від Росії, Москва провела на її землях дві кровопролитні війни, щоб придушити цей рух за незалежність.
З часу приходу до влади Путіна його політичних опонентів убивали, садили до в’язниць або засилали. Він неухильно зводив нанівець обмежені демократичні завоювання 90-х років і тепер цілковито контролює всю політичну систему разом із засобами масової інформації. Будь-які форми інакомислення в РФ заборонено. Придушення альтернативних голосів у путінській Росії стало таким сюрреалістичним, що тепер людей регулярно заарештовують через те, що вони тримали порожні плакати у громадських місцях.
Попри те, що РФ скочується до авторитаризму, Росія, як і раніше, офіційно проходить через регулярні виборчі цикли, щоб продовжити мандат Путіна на правління. Проте зростання абсурдності цих зрежисованих кампаній лише наголошує на нелегітимності, а не легітимності всього режиму.
Це виставляє спроби Путіна представити Україну нелегітимною у цілком іншому світлі. Фактично за будь-якими мірками Президент Зеленський має набагато більшу особисту легітимність, ніж Путін, а демократична Україна – незрівнянно легітимніша держава, ніж самодержавна Росія.
Путін чудово знає про це. Він також розуміє: якщо дозволити демократичній Україні набрати сили та процвітати, це, ймовірно, надихне росіян генерувати такі зміни у своїй державі. Інакше кажучи, він розглядає існування вільної та демократичної України як екзистенційну загрозу майбутньому свого автократичного режиму.
Це допомагає пояснити, чому Путін вирішив поставити все на руйнацію Української держави. З погляду російського правителя незалежна Україна є нестерпним нагадуванням, що демократична легітимність цілком можлива у слов’янському серці колишнього СРСР. Путін побоюється: якщо йому не вдасться знищити Україну, то й сама Росія зможе вступити в нову еру, яка продовжить процеси, розпочаті на її теренах ще 1991-го, а відтак згорнуті.
