В івано-франківському «Підземному Переході «Ваґабундо» відбулося відкриття першої виставки Ярослава Дідуха «Абстрактність реальності», на якій представлено 25 полотен, виконаних у техніці цифрової графіки.

Пан Ярослав, архітектор за фахом, ще 1978 року дебютував в колективній збірці молодих поетів, що вийшла у львівському видавництві «Каменяр», мав публікації в періодиці та створював ілюстрації до своїх віршів. Потім були роки, віддані державній службі, але любові до малювання чоловік не полишав. До цифрової графіки йшов довго – через класичні і вивірені часом способи малювання: графіка олівцем та тушшю, потім – акварель, темпера, гуаш. Тобто, мистецтвом пан Ярослав цікавився давно, але, як він сам зізнається, не мав достатньо часу на серйозні та ґрунтовні заняття.

Тепер, перебуваючи на заслуженому відпочинку і маючи вдосталь часу на мандри, пан Ярослав побував у багатьох музеях та ґалереях Європи, не тільки як турист і шанувальник образотворчого мистецтва, а й як здібний учень та амбітний митець.

Його нове мистецьке життя розпочалося 2017 року з планшета з відповідним програмним забезпеченням – замість мольберта, пензлів та фарб. Зручність та відносна простота малювання, можливість вносити швидкі зміни у картину, мати декілька варіантів одного задуму, з яких можна вибрати найдосконаліший і, звичайно, остаточний штрих – друк картини потрібного розміру – все це приваблює і надихає. На виставці представлена тільки частина доробку останніх трьох років, а насправді їх набагато більше, як і планів на майбутнє, бо прагнення досконалості не має меж. Так само, як інколи немає меж між реальністю та абстрактністю, коли життя повертається зовсім іншим боком і нічого не залишається, як захоплюватися і дивуватися.

«Абстрактність реальності» – це теж захоплений погляд на життя та зізнання йому в любові, це феєрія кольорів та ліній, це данина талантам Давида Бурлюка. Олександра Архипенка, Артюра Рембо, Поля Верлена та Шарля Бодлера. Це – свято, яке завжди з нами, бо ми самі – свято.

Пан Ярослав на відкритті подякував всім причетним за допомогу та сприяння і зізнався, що живе з відчуттям, ніби щось постійно жевріє всередині. А потім якоїсь миті наче вмикається світло і звідкись беруться лінії та слова, і творяться нові картини і нові тексти...

І виникає прекрасна мистецька інтрига, що відбудеться швидше – відкриття наступної виставки чи презентація нової книжки?..