Комунальне некомерційне підприємство «Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» – це багатопрофільна дитяча клініка вищої акредитаційної категорії, яка надає медичну допомогу хворим немовлятам, дітям, підліткам, у тому числі й з найскладнішими патологічними станами і хворобами. Щороку тут стаціонарно лікують близько 14 тис. дітей віком до 18 років. Половина з них – жителі сільської місцевості Прикарпаття. Сьогодні про будні, проблеми та перспективи медичного закладу розповідає генеральний директор обласної дитячої клінічної лікарні (ОДКЛ) Тарас МЕЛЬНИК.

– Тарасе Михайловичу, минуло два роки відтоді, як Ви очолили колектив. У нелегкий час стали до керма цього медичного закладу – в умовах медреформи, пандемії коронавірусу, війни... Навіщо це Вам було, не шкодуєте?

– У колективі знають, що мене ніколи не цікавили посади головного лікаря або генерального директора. Я завжди полюбляв працювати з дітьми, з маленькими пацієнтами. І це було моє. Але так трапилось, що на прохання більшості колективу, лікарів я висунув свою кандидатуру. І ця більшість проголосувала за мене.

Так, два роки тому я обійняв посаду гендиректора ОДКЛ… І ви слушно кажете – це нові виклики і проблеми. Жодного дня я не працював у комфортних умовах. Спершу давалася взнаки пандемія коронавірусу. А 2022-го до COVID-19 додалася ще й справжня війна. Важкі часи, серйозні випробування. Але за показниками результатів минулого року наш колектив з усіма цими викликами впорався. Про це свідчать статистичні дані.

– Чи підтримали Ви медреформу, започатковану Уляною Супрун? Що вона дала, що змінила? Як бачите її на прикладі Вашого медзакладу? Що перешкоджає, на Вашу думку, реформувати медицину у правильному напрямі, на благо лікарського колективу, пацієнтів лікарні та їхніх батьків?

– Я не знаю такої реформи, яка була б тільки позитивною. Але глибоко переконаний, що медреформа була необхідна. Правда, її треба було розпочати набагато раніше. На мою думку, спочатку варто було зробити перепис населення, потім адміністративну реформу, а вже відтак перейти до медичної реформи. Початок був справді важкий. І теперішні МОЗ та НСЗУ працюють у надзвичайно складних умовах. Але завдяки реформі маємо в системі охорони здоров’я все-таки більше позитиву, ніж було. Вона дарує ширші можливості тим колективам, які хочуть працювати й розвиватися. Вони отримали шанс у цьому плані. Що би ми не казали, та медреформа орієнтована на те, аби медичне обслуговування українців стало кращим.

Звісно, є й болісні моменти реформи. Тож мої колеги – керівники інших медустанов, можливо, й мають інший погляд на те. Але бездоганних реформ не буває, а критикувати найлегше. Зрештою, час розсудить. До речі, 28 лютого цього року, уряд схвалив постанову, яка дозволяє МОЗ запустити наступний, третій етап медичної реформи – створення спроможної мережі лікарень, реалізувати досягнення трьох ключових індикаторів: забезпечення доступності, якості та безоплатності медичної допомоги для українців.

– Як пандемія коронавірусу вплинула на роботу Вашого колективу?

– То був складний період, а для нас особливо в лютому – березні 2021-го, потім у листопаді – грудні того самого року та на початку 2022 р. Але всіх тяжкохворих дітей ми старалися лікувати в нас, навіть без оплати цього від НСЗУ, тому що не мали так званого ковідного пакета. Але ми в колективі вирішили: «Наша основна мета – лікувати дітей, рятувати їхні життя. Якщо для цього у нас створено кращі умови, ніж в інших закладах, ми готові надавати всю потрібну допомогу».

Ми чудово розуміли, що не маємо права припинити надавати спеціалізовану допомогу, в тому числі й хірургічну. Але все ж один корпус на 90 ліжок та реанімаційне відділення цілковито віддали для ковідних хворих. На жаль, одна дитина померла. Надто пізно потрапила до нашої лікарні. Всіх інших дітей, в тому числі дуже тяжких, вдалося врятувати. Вилікували навіть пацієнтів з ураженнями легень на 90-95 відсотків, які по два-три тижні перебували під апаратами штучної вентиляції легень. На мою думку, ми впоралися з викликами пандемії COVID-19. Нам вдалося залучити для своєї роботи багато необхідних медикаментів, апаратури. Всі тяжкохворі діти отримали повний спектр медичної допомоги.

– Як вдається колективу не лише виживати, а й на високому рівні працювати, виконуючи безпосередньо свої професійні обов’язки під час війни, цього страшного лиха, яке випало на долю українців?

– Звісно, ніхто не вірив, що війна буде. Хоча до неї й готувалися. За три тижні до її початку ми фактично очистили всі підвальні приміщення під бомбосховище. Я не кажу, що спеціально готувалися. Просто вирішили навести порядок. Якось так склалось. А з 24 лютого почали працювати в нових умовах. Крім того, що виконували свою роботу, ще й допомагали клініці «Охматдит» у транспортуванні їхніх пацієнтів, яким потрібна була трансплантація органів, зокрема печінки, кісткового мозку, до кордону, оскільки в клініці на початку війни не могли проводити операції.

Ми взяли на себе і весь тягар обслуговування внутрішньо переміщених дітей. Старалися надавати їм безоплатно не лише медикаменти, а й харчування, предмети гігієни і догляду тощо. Адже ці діти та їхні батьки не з добра покинули свої домівки. За рік, що минув, у нас проліковано близько 1,5 тисячі внутрішньо переміщених пацієнтів.

– А з якими патологіями нині найчастіше потрапляють до Вашої лікарні?

– Найчастіше – з бронхолегеневими та гострими респіраторними захворюваннями, різними вірусними інфекціями. Домінує ургентна патологія. Ми старалися надавати допомогу у всіх випадках. За два роки проліковано 26 тисяч дітей, проведено вісім тисяч оперативних втручань, з них 200 – новонародженим. Вважаю, що з цими викликами ми впорались.

– Питання кваліфікованих кадрів – одне з болючих нині в державі. Адже багато ваших колег, у широкому розумінні цього слова, впродовж останніх кількох років покинули Україну, виїхали працювати за кордон. А як у Вас? Чи не бракує лікарів, медсестер, обслуговуючого персоналу?

– У штатному розкладі лікарні налічується понад 800 осіб. З них – 180 лікарів, 350 медсестер, з яких молодших – 147, інших працівників – 145. Останнім часом у наш колектив влилося багато молоді, випускників різних вишів, які зарекомендували себе з якнайкращого боку. Отож з кадрами у нас усе гаразд. Досвід ветеранів та енергія молоді дають свої плоди. І це мене тішить. Проблем немає, конфліктів також. Тільки праця щоденна, наполеглива, професійна.

– Як вдається розв’язувати питання забезпечення ліками, сучасним, новітнім медобладнанням? Чи відчуваєте в тому допомогу від МОЗ, місцевої влади, чи налагодили співпрацю зі спонсорами, волонтерським рухом?

– Торік нашу лікарню було забезпечено медикаментами майже на 100 відсотків. Чому – майже? Бо з медикаментами, які можна було придбати за державні кошти, проблем не існувало. Але, на жаль, є чимало препаратів, які нам постійно потрібні, але яких немає в міністерському переліку тих, що можна закуповувати в межах бюджетного фінансування. Тож частково таких засобів бракувало. До них зокрема належать очні краплі, необхідні пацієнтам офтальмологічного відділення. Але ці питання ми старалися вирішувати через благодійні організації.

При медзакладі потужно працює наша опікунська рада, за сприяння якої було створено благодійний фонд «Фундація доброчинців». Завдяки цьому дуже оперативно розв’язуємо проблеми, які у нас виникають із закупівлею певних медикаментів. Ми вийшли на серйозний рівень із забезпеченням апаратурою. Скажімо, торік отримали 47 млн грн позабюджетних коштів на придбання різного устаткування й медикаментів від благодійників, волонтерів та спонсорів. Нам вдалося придбати чотири автомобілі, з них два цілковито нові, від наших закордонних партнерів. Нині очікуємо на два нові апарати УЗД експерт-класу. Долучаються до цього МОЗ, НСЗУ, місцева влада. Від обласної ради на придбання сучасної апаратури і покращення матеріальної бази нашої лікарні отримали понад 35 млн грн.

Медичне обслуговування у нас безкоштовне, діагностичне обладнання – сучасне, проблем з обслуговуванням викликів немає. Єдине, над чим доведеться ще попрацювати, – це створення комфортних умов для перебування пацієнтів. Запланували цього року провести капітальний ремонт у пульмонологічному, реанімаційному, неврологічному відділеннях, а також паліативної палати, яка опісля відповідатиме всім світовим стандартам, щоб було комфортно перебувати пацієнтам, котрі мають серйозні захворювання. Закінчуємо ремонт рентген-кабінету. Забезпечення медикаментами, апаратурою, високоякісне обслуговування пацієнтів – це одні з найважливіших наших завдань.

– Ви людина з великим лікарським досвідом: понад 30 років у медицині. Починали з лікаря анестезіолога-реаніматолога, потім тривалий час були заступником головного лікаря з хірургічної роботи… Знаю, що Ви цілком віддані роботі, колективу. Часто навідуєтеся до лікарні у вечірній час, у вихідні та святкові дні. Словом, не можете без роботи. У Вас є те, чого немає, напевно, в багатьох інших – це почуття відповідальності. Аналізуючи пройдений шлях, яким бачите майбутнє нашої медицини загалом й ОДКЛ зокрема?

– Коли став головним лікарем, то зібрав колектив і сказав: «Зараз модно всіх критикувати: ВР, Кабмін, МОЗ, місцеву владу, всіх-всіх. Але я пропоную відмовитись від критики, а зціпивши зуби працювати. Зробімо спочатку щось, доведімо, на що ми спроможні, покажімо результат нашої праці, а тоді вимагатимемо такого ж ставлення до роботи від інших».

І ми, засукавши рукави, взялися працювати по-новому. Зробили кілька перших нестандартних кроків. Наприклад, створили згадану опікунську раду – серйозний орган. Тут кожна людина – особистість, яка боролася не за мене у кріслі гендиректора, а насамперед за поліпшення якості надання медичних послуг дітям. Потім ми скасували благодійні внески, що посприяло збільшенню увосьмеро надходження позабюджетних коштів. Згодом налагодили ділові зв’язки з міжнародними організаціями. 90 відсотків наших спонсорів – це іноземні компанії, пошуком яких, окрім адміністрації, лікарів нашого медзакладу, активно займається й моя донька Наталія – директор благодійного фонду «Центр вільної економіки імені Кахі Бендукідзе». Є й українські благодійні організації, які нам допомагають, але їхній відсоток значно менший. Адже більшість із них нині працюють на ЗСУ. І це зрозуміло, правильно, виправдано, необхідно.

Недавно один з наших воїнів, який воює на сході, у розмові зі мною сказав: «Ми охороняємо вас, а ви тих, хто для нас найрідніший, – наших дітей. Нам легко і спокійно на душі, коли знаємо, що наші діти в надійних руках». Ці слова багато чого варті. Адже що може бути важливішим за слова подяки батьків, дітей яких ми вилікували, врятували. Це результат роботи всього нашого колективу. Ми й надалі залучатимемо до співпраці громадських активістів, благодійників, волонтерів, спонсорів. Активно допомагають нам у цьому ЗМІ. Завжди відгукуються на наші прохання, пропозиції, що сприяє нам у пошуку інвесторів. Кажуть, що навіть найпотужніші клініки за кордоном мають своїх благодійників, що то є справою честі – мати серйозних спонсорів. Тому наш колектив у цьому плані намагається працювати якнайактивніше.

– Про що мрієте?

– Щоб народжуваність у нашій країні переважала над смертністю, була такою, як у багатьох цивілізованих країнах. Адже малюкова смертність – це один із тих показників, які контролюють Євросоюз і чимало міжнародних організацій. Торік на Івано-Франківщині він становив 4,3 проміле. Це надзвичайно низький показник – вперше він такий за кілька десятків років. Вважаю, що заслуга в цьому й нашої лікарні, і перинатальних центрів, усієї педіатричної служби області, в тому числі й департаменту охорони здоров’я.

Отже, мрії потроху починають здійснюватися. Скажімо, мріяв про якнайменшу кількість скарг від пацієнтів. І, до речі, торік їхнє число значно скоротилося.

Нині новий час диктує нові виклики. Перед нами стоїть завдання створення потужного реабілітаційного центру «Діти війни». В Україні наразі немає таких установ. Це серйозний проєкт – на мільйони. Звичайно, без допомоги МОЗ, обласної ради реалізувати його буде важко. Але мрію, що задумане вдасться втілити в життя, що наша медицина в недалекому майбутньому буде на високому рівні.

– Насамкінець, що Ви хотіли б побажати собі, своєму колективу, юним пацієнтам лікарні та їхнім батькам?

– За 30 років своєї лікарської праці я жодного дня не був на лікарняному. Відпусток майже також не мав. Фактично 75 відсотків мого життя минули в лікарні. Нічні зміни, чергування, операції… Але коли йдеш вулицею і люди тебе впізнають, вітаються, дякують за врятовані життя дітей, то це варте тих недоспаних ночей і навантаження. Подяка, щирість, усмішка дітей та батьків – це те, що надихає, заряджає енергією, дарує стимул, сили до роботи попри всі проблеми. Тоді думаєш, що жив і працював недаремно, – щось таки вдалося зробити. У такому ж дусі звертаюся і до молодих лікарів, які поповнюють наш колектив: «Працюйте, вдосконалюйте себе в професії. Пам’ятайте, що головне – це пацієнт, а не гроші. Коли на перше місце лікар ставить гроші, то не буде ні слави, ні грошей».

Щодо побажань, то головне – нашим Збройним силам здолати агресора. Перемоги нам усім. Мирного неба над головою. А нашому колективу – наснаги у нелегких щоденних буднях, реалізації всього задуманого, що стосується охорони здоров’я наших наймолодших краян. Адже я переконаний: якщо здоровими будуть наші діти, то й міцною буде наша держава. Віри нам і перемоги на всіх фронтах, а нашим пацієнтам і їхнім батькам – міцного здоров’я.

– Тарасе Михайловичу, бажаю Вам, а у Вашій особі і всьому колективові ОДКЛ й надалі своїм сумлінним ставленням до роботи, знаннями, високою духовністю й милосердям надійно охороняти здоров’я дітей Прикарпаття. Успіхів Вам у цій шляхетній справі!

Поки матеріал готувався до друку, в ОДКЛ відкрили перший на Прикарпатті центр з лікування муковісцидозу – рідкісного генетичного захворювання, яке поражає дихальну і травну системи.