«Ґуґл», що, як стверджують, знає все, за запитом про вибухи природного газу у будинках видає понад 60,5 тисячі повідомлень. Микола Осадчук з Городенки, який на основі власної ідеї виготовив взірець пристрою, який, як стверджує винахідник, здатний 100-відсотково запобігти вибухам блакитного палива й отруєнням ним, веде свою статистику трагедій. За його підрахунками, лише з початку нинішнього року в Україні постраждало понад 200 газокористувачів, з них більше 50 загинуло.

«Майже як в АТО, як на війні. Навіть відважний фронтовик, повернувшись з передової, може загинути, та ще й разом зі своєю сім’єю, у власній оселі, до якої підведено вибухову й отруйну речовину – газ метан, а захисту не передбачено ніякого», – пише він на своїй сторінці у «Фейсбуці».

Ще п’ять років тому М. Осадчук придумав ідею механізму, який він назвав «відсікач-вікновідкривач». Принцип, за яким він мав працювати, простий і зрозумілий, – за сигналом газосигналізатора про витік газу у квартирі, будинку або в будь-якому іншому приміщенні він перекриває основний газовий кран, тобто припиняє подачу блакитного палива, і відчиняє вікно.

Згодом винахідник доопрацював його конструкцію. Нова його версія замість малоефективного в житловому будинку газосигналізатора дообладнана невеликою малооб’ємною місткістю зі спеціальним пристроєм, в якій із самого початку появи аварійної загазованості метан ліквідовується з допомогою спалахів (мініатюрних вибухів) безпечних мінімальних доз, одночасно автоматично перекривається подача газу, відчиняється вікно, звучить сигнал тривоги.

Отже, прилад не допустить руйнівного вибуху. Також винахідник додає, що навіть якщо ретельно слідкувати за справністю газових мереж і приладів у квартирі чи в будинку, це не гарантує безпеку господарям. Адже через аварійне підвищення тиску газу, а такі випадки описані в інтернеті, в будь-який момент може статися його раптовий витік. Варто додати ще, що, як вважає М. Осадчук, у цей же спосіб – шляхом безпечного спалювання у малооб’ємній місткості невеликих доз газу – можна запобігти потужним вибухам метану і в шахтах.

У червні минулого року М. Осадчук зареєстрував свій прилад і отримав патент на корисну модель «Вибухоприлад, рятуючий від вибухів паливного газу та отруєння ним, 2» (№117191 в Державному реєстрі на корисні моделі). Звісно, той взірець, який він зберігає у майстерні, – це, швидше, демонстраційна модель, ніж прилад, так би мовити, заводської роботи, придбавши який тільки й залишається, що розпакувати та змонтувати на кухні у міській квартирі чи у власному будинку. Але чи ми вправі вимагати від винахідника, якому вже за сімдесят і єдиним джерелом доходів якого є пенсія, більшого?

Те, що принцип, на якому ґрунтується робота приладу, є життєздатним, підтвердили і вчителі фізики загальноосвітніх шкіл Городенківщини, зокрема І. Грицюк, М. Василик, Г. Гамула, М. Біла та О. Чупрун, які на прохання М. Осадчука надали свої відгуки після ознайомлення з його конструкцією. З ними місцеву громадськість ознайомила районна газета «Край» (№21 за 24 травня ц. р.).

Але аби офіційно впевнитися у тому, що «Вибухоприлад, рятуючий від вибухів паливного газу та отруєння ним, 2» справді здатний 100-відсотково запобігати вибухам газу та отруєнню ним, як це не втомлюється стверджувати М. Осадчук, потрібен експериментальний взірець приладу заводського виробництва – для проведення випробувань, щоб оцінити надійність та ефективність його роботи і, зрештою, для визначення кінцевої вартості.

Втім, сам винахідник вважає, що вона мала би бути порівняно низькою, адже прилад настільки простий, що перший його робочий варіант виготовлено в домашніх умовах. Отже, пересічний споживач спроможний буде його купувати.

Наголошуючи, що кожний прогаяний день продовжує наражати людей на небезпеку – загибель у власному житлі, до якого підведено вибухонебезпечний і отруйний газ метан, городенківський винахідник не полишає спроб достукатися хоч до когось, хто готовий посприяти у виготовленні рятівного приладу, його випробуваннях і запуску в серійне виробництво. Втім, у нашій розмові М. Осадчук акцентує на двох, принципово важливих для нього, моментах. По-перше, підкреслює, що підтримка потрібна власне не йому, авторові приладу, а людям, які живуть у газифікованих помешканнях і де наразі немає ефективних засобів захисту. По-друге, для нього важливо, щоб виробником приладу, покликаного рятувати життя людей, стало одне з підприємств Івано-Франківщини. Бо це, з одного боку, суттєвий іміджевий здобуток, а з другого, – прибутки.

М. Осадчук не сумнівається, що доведений у заводських умовах до сучасних стандартів прилад матиме значний попит на внутрішньому ринку.

Торік наприкінці грудня Микола Осадчук зателефонував на урядову «гарячу лінію». Секретаріат Кабінету Міністрів «розписав» його звернення, як можна зрозуміти з листів, які винахідник отримав з Києва, Міненергетики і Мінекономрозвитку. Заступник директора департаменту Міненергетики – начальник відділу О. Чайковська у відповідь повідомила, що ще 30 вересня 2015 року Кабмін ліквідував Службу гірничого нагляду та промислової безпеки, а її функції передав Державній службі з питань праці. І порадила звертатися вже безпосередньо до неї.

Микола Іванович так і зробив. Але заступник голови Держпраці І. Шумелюк написав у відповідь, що винахідникові слід звертатися до Мінекономрозвитку, до компетенції якого якраз входить створення умов для розробки та виробництва сучасної конкурентоспроможної продукції на основі високоефективних технологій, організація проведення експертизи заявок на права інтелектуальної власності та визначення закладів, уповноважених її здійснювати. На І. Шумеляка винахідник трохи ображений, бо, як розповідає, у положенні про Держпраці зокрема записано, що одним з її завдань є надання рекомендацій органам влади і суб’єктам господарювання з питань безпеки при користуванні газом не лише на виробництві, а й навіть у побуті. Причому, наголошує М. Осадчук, рекомендації Держпраці є обов’язковими для виконання.

Та найоперативніше на звернення М. Осадчука на урядову «гарячу лінію» відреагувало Міністерство економічного розвитку та торгівлі. Заступник міністра М. Тетерук найперше нагадав, що, згідно із законом, «впроваджувати у виробництво свої запатентовані винаходи і корисні моделі можуть лише власники патентів, а інші особи – тільки за їх дозволом». Далі написав, що «у разі, коли патентовласник самостійно не може використовувати свій винахід чи корисну модель, то законом передбачено такі механізми для їх використання»: укласти ліцензійний договір з будь-якою особою, зацікавленою у використанні (впровадженні у виробництво) його корисної моделі, або ж передати право власності на корисну модель будь-кому, чи, насамкінець, власник патенту може офіційно опублікувати заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання корисної моделі.

Єдиною, на наш погляд, новою інформацією, якою поділився заступник міністра, є повідомлення про те, що задля здійснення фінансової підтримки суб’єктів господарювання різних форм власності в рамках державної інноваційної політики, як виявляється, функціонує Державна інноваційна фінансово-кредитна установа України (ДІФКУ), наділена достатньо широкими повноваженнями і можливостями. Вона, зокрема, організовує конкурсний відбір інноваційних проектів для їх фінансової підтримки; фінансує науково-технічні і маркетингові дослідження, конструкторсько-технологічні та інші проектні роботи, науково-технічний пошук, сприяє в освоєнні випуску нових видів продукції та ін. М. Тетерук повідомив винахідникові її електронну адресу. Але як винахідникові-пенсіонеру з провінційної Городенки доступитися до ДІФКУ?

Попри все Микола Осадчук не покладає надій «пробити» дорогу в життя рятівному приладу, бо і сам є газокористувачем. І використовує для цього всі, навіть дуже нестандартні можливості.

Наприклад, побачивши на сторінці Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана у «Фейсбуці» два пости про його враження від знайомства з новими досягненнями вітчизняних винахідників, М. Осадчук написав до них свій коментар. З огляду на те, що він висловив своє захоплення оригінальними розробками, зокрема «розумною» рукавичкою і «вічним» блокнотом, він запитав главу уряду, чи, на його думку, «пристрій, здатний 100-відсотково не допускати газових трагедій, не вартий уваги і не потрібний?». Та попросив Прем’єр-міністра відрядити до Городенки спеціалістів, які «переконалися б у рятівній здатності навіть саморобного взірця приладу», і посприяти, щоб якийсь із вітчизняних заводів взявся його виготовляти. А 1 червня М. Осадчук написав лист навіть надзвичайному і повноважному послу США в Україні Марі Йованович, яка, як він зауважив з повідомлень у ЗМІ, цікавиться економікою України, відвідує промислові і сільськогосподарські підприємства.

Ухвала сесії районної ради

У теці з документами на самому верху М. Осадчук тримає рішення XVIII сесії Городенківської районної ради, яка 22 червня ухвалила звернення до Кабінету Міністрів України з проханням розглянути можливість виготовлення пробної моделі запатентованого ним приладу, та роздруковані на принтері результати поіменного голосування народних обранців за нього.

Коментар заступника голови Городенківської районної ради Галини ДІДИЧ: – Пан Микола отримав патент на прилад, що мав би рятувати від вибухів газу у помешканнях і отруєнь ним, і звернувся до районної ради з проханням посприяти у його виготовленні. Ми декілька разів обговорювали його звернення на засіданнях постійної депутатської комісії з питань управління майном, комунальною власністю, агропромислового комплексу та земельних відносин. І все ж вирішили підтримати пана Миколу і прийняти від районної ради звернення до Кабінету Міністрів України з проханням посприяти у виготовленні заводського взірця його приладу. Насамкінець додам, що голова постійної депутатської комісії з питань управління майном, комунальною власністю, агропромислового комплексу та земельних відносин нашої ради Василь Стусяк, який працює в Івано-Франківському інституті землеустрою, ще до того, як звернення М. Осадчука розглянула і ухвалила сесія, пробував допомогти нашому місцевому винахідникові. З власної ініціативи він звертався з листами до низки інститутів та закладів, які, як він вважав, могли б посприяти у виготовленні експериментального взірця приладу. На жаль, наскільки мені відомо, поки що позитивної відповіді не отримав. …Під час нашої розмови Микола Осадчук висловив велике сподівання на те, що його могли б підтримати і депутати обласної ради і також звернутись до Кабміну з проханням посприяти у впровадженні у виробництво приладу, який створений у нашій області.

Поки матеріал готували до друку, з Києва надійшла відповідь на звернення Городенківської районної ради до Кабміну щодо виготовлення пробної моделі рятівного від газових вибухів і отруєнь пристрою. Як написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» сам «винуватець торжества» Микола Осадчук, «дівчата з Секретаріату Кабінету Міністрів минулого разу так уважно поставились до проблем газових вибухів і отруєнь та моїх слів, так їх зацікавило, хто і про що повідомив та наскільки це важливо для країни, що я отримав відповідь навіть на прізвище Остапчук замість Осадчук».

Як пише далі пан Микола, звернення до уряду районної ради, як і його попереднє, переслали Мінекономрозвитку, тобто «міністерству з обмеженою компетенцією», як називає його М. Осадчук. А «звідти відповіли, – твердить він, – що я можу укласти ліцензійний договір із зацікавленою особою. Але ж відомо зі ЗМІ, що нині ніякий завод без сприяння Кабміну не візьметься за виробництво нового товару, отже, і не зацікавились. І, нарешті, чому не зацікавлений Кабмін у тому, щоб не гинули люди у власному житлі, до якого підведено вибуховий і отруйний газ, а ефективного захисту немає?

Згідно з Конституцією захищати життя людей – обов’язок держави, службовців, а не пенсіонера. Також відповіли, що можу звернутись до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (ДІФКУ). Про неможливість заповнити заяву до ДІФКУ я вже писав на своїй сторінці у «Фейсбуці» 2 березня та 21 червня цього року. І тепер ще раз визнаю, що не маю змоги задовольнити бухгалтерські вимоги ДІФКУ. Але все ж маю надію, що наші звернення таки помітить Прем’єр-міністр Володимир Гройсман і підтримає ідею виготовлення пристрою».