З нагоди чергової річниці (11 листопада) закінчення Великої війни на військовому меморіалі тих часів у Галичі духівники різних конфесій міста відслужили панахиду за воїнами, загиблими в 1914 – 1917 рр. Мабуть, від 1939 року уперше над могилами полеглих у боях та померлих від ран у лазаретах прозвучав піснеспів «Вічная пам’ять!».
На необхідності зберігати пам’ять про похованих на терені меморіалу, а надто ж українських січових стрільців, наголосив у слові до вірних о. Володимир Кузюк (Галицький деканат УГКЦ), адже «так само як сучасні добровольці на сході України, вони одними з першими вступали до лав австрійського війська, щоб зупинити російську навалу. Стрільці були тими, хто в червні 1915 р. підняв національний стяг на будівлі міської ратуші побіч австрійського…».
Галицький декан ПЦУ о. Євген Стасюк підкреслив, що «…всі три імперії, які розпочали війну: Російська імперія, Австро-Угорська монархія, Німецька імперія, у результаті бойових дій та внутрішньої ситуації розпалися. Та збереглася пам’ять про полеглих солдатів, похованих або на своїй батьківщині, або далеко за межами рідного краю. Всі вони були різного віку, були чиїмись синами, батьками, та як воїни сумлінно виконували свій обов'язок. У сучасному мультикультурному світі, як і колись у багатонаціональних монархіях, взаємні толерування і повага є потребою. В гробівцях на Галич-горі спочивають угорці, поляки, чехи, українці, які в лавах тогочасної армії знаходили порозуміння між собою. Ми ж, сучасники, бачачи перед собою лави хрестів, маємо не забувати про втрати і шкоду, яких завдає війна…».
У поминальному чині взяли участь нинішній і попередній міські голови Галича – Олег Кантор і Орест Трачик. Зокрема О. Трачик розповів про те, в якому стані були військові поховання у місті наприкінці 1990-х років та на початку ХХІ століття, коли їх вкривали дерева і чагарники; пригадав перші публікації у місцевих ЗМІ про потребу впорядкування кладовища та заходи, яких вживала міська рада щодо цього, а також назвав поіменно людей, які своєю особистою участю доклалися до того, що тепер меморіал має цивілізований вигляд.
Справді, ще десять років тому ніхто й припустити не міг, що вдасться організувати догляд за військовими гробівцями. Високі трави, старі дерева, густі чагарники, а також стихійні смітники, самовільно влаштовані тут місцевими жителями, породжували зневіру й не залишали жодної надії на те, що колись це місце пам’яті буде відновлено. Проте минали роки, дехто з ентузіастів працював тут щотижня як волонтер, інші – лише епізодично. Багато чим дуже допомогла місцева влада, і врешті-решт військове кладовище вдалося цілковито реставрувати.
Чимало відвідувачів меморіалу, які здалека приїжджають вшанувати пам’ять військовиків, відзначають доглянутість цвинтаря, дехто навіть дивується, чому місцеві жителі не доглядають занедбані могили своїх предків так, як волонтери дбають про захоронення чужих їм людей…
Присутні висловили переконання, що такі відправи мають стати традиційно щорічними і бути в переліку заходів, які проводять церкви різних конфесій і орган міського самоврядування Галича. Саме в такі моменти вшанування пам’яті загиблих воїнів відбувається порозуміння між різними людьми, твориться екуменічний діалог. Сподіваємося, що в наступних відправах візьмуть участь і священники Католицької церкви, багато вірних якої тут спочивають, і представники угорських, чеських, польських культурних товариств у регіоні й Україні.
Готуючись до цієї пам’ятної події, при вході до меморіалу встановили оновлений зусиллями науковців стенд із ідентифікованими іменами тих, хто тут спочиває. Попередніх років встановили 169 прізвищ, а сьогодні вже віднайшли 249 імен. Оскільки всього поховань – 337, дослідницька робота над з’ясуванням осіб, похованих у ще безіменних могилах, триває.
