У середині літа щороку відзначаємо давнє слов’янське свято із самобутніми традиціями – Івана Купала. І причому так, як робили наші пращури. Його головні дійства відбуваються не 7-го, а вночі з 6-го, коли, за народними повір’ями, вся «нечисть» виходить із потойбіччя у світ живих та блукає серед людей. Тож палили багаття, вогонь яких відлякував злих духів...
Особливість цього темного часу доби наші предки помітили не просто так – раніше Купала відзначали в день літнього сонцестояння – 22 червня, коли ніч була найкоротшою в році. З приходом же християнства свято змістилося на 7 липня.
Найвідоміша традиція ночі на Івана Купала – купання у відкритих водоймах. Згідно з прикметами, такий обряд допомагав очистити не лише тіло, а й душу, а також вилікуватися від фізичних і психічних хвороб. Чудодійною вважали навіть росу. Досить було вмитися нею, скажімо, щоби продовжити свою молодість.
Цілющі властивості для здоров’я мав і вогонь, яким очищували середовище проживання від демонів. Тому перестрибували через розпалені багаття з вірою, що позбуваються від недуг. А закохані, котрі збиралися брати шлюб, стрибали через полум’я тримаючись за руки, щоб їхнє подружнє життя було довгим і щасливим.
Купала – одне з найбільших літніх свят не лише в Україні, а й у багатьох європейських народів. Це, скажімо, midsommar (середина літа) – у шведів, Saint Jeans (Святого Жана) – у французів, flakagajt (день полум’я) – в албанців, sobotka – у поляків, kresu den (вогняний день) – у словенців, Яновден – у болгар.
Зрозуміло, що це свято здавен символізує народження літнього сонця – Купала. А от те, що в язичницького божества з’явилася, сказати б, ще одна назва – ім’я Іван, склалося історично. У IV ст. християнська церква проголосила цей день празником народження Івана Хрестителя – предтечі Ісуса Христа…
Першу писемну згадку про Купала в Україні надибуємо ще у Волинському (1262 р.) літописі. До речі, на Поліссі зберегли найдавнішу автентику цього звичаю. А з низки документів ХVIII ст. довідуємося про запеклу боротьбу церковної та світської влади з купальським обрядом. Наприклад, 1719 року гетьман Війська Запорізького та голова Козацької держави в Лівобережній Україні Іван Скоропадський видав указ «о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и проч.», який надавав право фізично карати (в’язати, бити киями) та відлучати від церкви учасників купальських ігрищ. 1723-го Перемишльський собор у Березові заборонив танці та розваги біля купальського вогню. А 1769 року Катерина II видала указ про заборону свята...
Та попри все народний характер купальського дійства видався міцним. Не знищили свято ні церква, хоч і намагалася наповнити його по вінця християнським змістом, ні глобально атеїстичний компартійний режим у часи СРСР. А тим часом язичницька містичність, шлюбно-еротичні мотиви цього звичаю привертали увагу багатьох дослідників і митців. Тож маємо на тему свята такі мистецькі шедеври, як опера С. Писаревського «Купала на Івана», фольклористична праця Л. Українки «Купала на Волині», оповідання М. Гоголя «Ніч проти Івана Купала», кінофільм Ю. Іллєнка «Вечір на Івана Купала»… Між іншим, фолк-опера Є. Станковича «Коли цвіте папороть» 40 років перебувала під забороною, й лише, нагадаємо, 2017-го на сцені Львівської опери відбулася її світова прем’єра.
