Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека (ОУНБ) ім. Івана Франка у травні відзначила своє 85-річчя. За цей час заклад став справжнім інтелектуальним центром Прикарпаття, поєднуючи в собі модерне сьогодення і багатолітню історію. Те, як нині виглядає, і який імідж має головна книгозбірня Прикарпаття, – безумовно, є заслугою її директорки Людмили Бабій та потужної фінансової підтримки її засновника – обласної ради.

У кожній бібліотеці панує своя магія, зіткана з поколінь читачів та багатства культурних й інтелектуальних надбань різноманітних авторів. Тож, коли заходиш у приміщення ОУНБ ім. Івана Франка, одразу відчуваєш, що це не просто місце, де на полицях зібрано сотні тисяч видань, це справжній культурний центр, в якому вже 85 років вирує життя. Хтось сюди прийшов узяти роман для душі, інший шукає рідкісні джерела для своєї наукової роботи чи студіює українську мову на мовних курсах, ще хтось зібрав поціновувачів свого таланту на презентації власної книжки.

Театр починається з вішалки, а бібліотека – з книжки. Але, щоб зустрітися з нею, потрібно зайти в просторий хол. Тут привітний охоронець вітає кожного відвідувача, скеровує, підказує, щось запитує. Завершивши короткий діалог з ним, простую далі. Наступна зупинка – сектор обліку та реєстрації користувачів. Саме тут реєструють відвідувачів бібліотеки, які хочуть стати її читачами. «Щоб записатися в бібліотеку потрібно мати паспорт, абонементська плата становить 50 гривень у рік, а для пільгових категорій населення – безкоштовно. Виготовляємо читацький квиток і людина йде в ті сектори бібліотеки, які її цікавлять», – роз’яснює завідувачка цього відділу Лариса Корнієнко.

Продовжую екскурсію книгозбірнею разом із директоркою ОУНБ ім. І. Франка Людмилою Бабій. Вона розповідає, що прийшла на роботу в бібліотеку одразу після студентської лави. І відтоді вона є її незмінним місцем праці. Директорка зауважує, що сьогодні дуже добре видно потужний розвиток і розквіт книгозбірні. «За роками існування бібліотеки стоїть велика праця не одного покоління її працівників. Кожен вносив щось своє цікаве, щось відкривав. Це були важливі етапи становлення, – наголошує Л. Бабій. – У час стрімкого розвитку новітніх технологій ми також робимо свій внесок у її поступ, але вже в іншій формі, відмінній від форматів минулого. І вважаємо: саме те, що ми робимо сьогодні, – дуже актуальне і своєчасне».

Пані Людмила зазначає, що працівники книгозбірні володіють новітніми цифровими навичками. В установі зокрема функціонує електронний каталог Коха. Хоча від традиційних формулярів ще не відмовилися, паралельно ведеться електронний запис читачів, що значно спрощує обслуговування.

Книгозбірня налічує 19 відділів, а її фонди містять понад 450 тисяч книг. Щороку її послугами користуються близько 30 тисяч читачів. «Намагаємося, щоб наша бібліотека була сучасною і не відповідала стереотипу, що тут має панувати тиша. Бібліотека – це живий організм, який живе сьогоденням», – каже Л. Бабій і додає, що для відвідувачів, які потребують тиші для роботи та зосередження, зокрема письменників і науковців, у бібліотеці працює окрема наукова зала.

Прямую у відділ абонементу. Тут вирує життя. Видно, що бібліотека користується попитом. Якраз застала читачів, які прийшли здати прочитані книжки і взяти нові. А між тим діляться своїми новинами, думками та проблемами. Збоку це може виглядати на похід до психолога чи психотерапевта. Головна бібліотекарка відділу абонементу Ольга Черепович підтверджує мої роздуми і зауважує, що сьогодні не просто відповідати запитам відвідувачів бібліотеки, адже люди приходять зі своїми болями: «Знаємо у кого зять воює, а у кого син на передовій… Відчуваємо прихильність від людей, а вони – від нас», – констатує вона.

Роззираючись довкола, бачу куточок з дитячими книжками на різні вік та інтереси. Впадає в око те, що тут багато сучасних видань. О. Черепович, випереджаючи моє запитання, зауважує, що це родинний відділ. І це справді так, адже тут є окремий куточок з літературою для найменших діток, поруч – для трішки старших, також є окрема тематична локація з книжками для підлітків, і звичайно, багато цікавих видань для дорослих. До речі, найстаршій читачці бібліотеки Валентині Кушнеровій – 92 роки!

Пані Ольга зазначає, що її відділ орієнтований здебільшого на художню літературу, зокрема романи. «Що найчастіше беруть додому? Те, що допомагає відволіктися і можна почитати для душі. Тому в цьому залі переважає художня література. Хоч у нас є й багато галузевих видань, які зберігаються у сховищі. А тут, у вільному доступі, представлено переважно художню літературу, а також мотиваційні книги та нон-фікшн», – розповідає бібліотекарка.

За її словами, серед українських письменників найбільш популярні твори Марії Матіос та Ірен Роздобудько. Затребуваними є й бестселери Іларіона Павлюка та Макса Кідрука. «На їхні твори у нас постійно черга, – зауважує О. Черепович. – Нині люди повертаються до книги, до нас ідуть і молоді, і середнього віку, і старші. От подивіться у нас дві шухляди формулярів, і це все – люди, які читають».

У бібліотеці багато співробітників, котрі працюють тут десятиліттями. Але не у всіх так. Тетяна Писаренко служить у відділі абонементу лише два роки. Змінити місто проживання і відповідно місце роботи її змусила війна, причому двічі. З рідного Луганська виїхала ще 2014 року, проте в Івано-Франківську осіла вже з початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. За її плечами 37 років бібліотечного стажу, здебільшого працювала в університетських книгозбірнях. «Моє перше враження від бібліотеки – сюди часто приходять читачі. І з часом їх стає чимраз більше. Я сама полюбляю читати. І, мабуть, як більшість українців у цей складний період, у книжці знаходжу розраду», – каже пані Тетяна.

Ще одна важлива зупинка у бібліотеці – відділ краєзнавчої літератури. У залі людно. Переважно студенти. Видно, що в них є попит на його послуги. «Загалом до бібліотеки приходжу не часто, коли виникає така потреба, наприклад, для написання наукової роботи завжди шукаю тут матеріали, – каже студент Карпатського національного університету ім. В. Стефаника Євген Пронюк. – Дуже добре, що є така книгозбірня і доступ до її фондів простий: не треба заздалегідь надсилати запити, достатньо звернутися до її працівників, які з радістю допоможуть».

«Жалітися на те, що у нас немає читачів – не можемо, бо вони в нас постійно, – констатує завідувачка відділу краєзнавчої літератури Ірина Фотуйма. – Особливо активно його відвідують у студентський період, який триває більшу частину року, адже у нас налагоджена тісна співпраця з університетами. Водночас молодь має й власні інтереси. Наш відділ спеціалізується на локальній літературі, тут можна дізнатися історію свого села, заповідника, музею чи будь-якої архітектурної пам’ятки. Ми зберігаємо всі місцеві газети від першого номера, тож немає потреби звертатися до архіву. Саме це, ймовірно, і приваблює читачів: тут можна написати історичну розвідку чи дослідити маловідому сторінку минулого. Тому серед наших відвідувачів науковці, майбутні дослідники і, звісно, студенти. Значну частину фонду складає художня література, яку ми видаємо на абонемент терміном на два тижні. Завдяки цьому наші читачі мають змогу знайомитися з творами місцевих авторів».

І. Фотуйма підкреслює, що відділ, який вона очолює, – сучасний, молодіжний, креативний та інноваційний. І на це є кілька причин. Зокрема, він має власний локальний каталог і першим запровадив обслуговування за допомогою інтегрованої автоматизованої системи Коха. Завдяки цій системі пошук видань і обслуговування читачів стали значно швидшими та зручнішими: достатньо відсканувати штрихкод, і потрібна книга вже чекає свого замовника.

Також у відділі регулярно відбуваються презентації за участю відомих людей краю: письменників, архітекторів, фотографів, тощо. Особливе місце займає проєктна діяльність, зокрема історико-краєзнавчі дослідження, у яких беруть участь студенти КНУ ім. В. Стефаника. Окремий проєкт – «Літературне краєзнавство» – знайомить школярів і студентів із літературними надбаннями рідного краю. Також тут реалізують спільний з ОТБ «Галичина» проєкт «Є що почитати», у рамках якого Ірина Фотуйма та журналістка Ольга Бабенко двічі на місяць розповідають про найцікавіші видання і популяризують читання.

Ще одна зупинка – читальна зала. Саме тут, як правило, відбуваються презентації книжок. Завідувачка загального читального залу Наталія Джус каже, що читачів вистачає і приходять вони за дуже різними книгами. «Отже, в нас є література загальної тематики. Тут є суспільно-політична література, мовознавство та літературознавство, природничі науки і художня література. Також у нас великий фонд довідкової літератури. Тому читачів у нас не бракує», – каже вона.

Пані Наталія зауважує, що з початком повномасштабної війни змінилися й запити відвідувачів: «Якщо до війни читачі запитували літературу розважального характеру, то сьогодні дуже багато читають книг саме про війну та письменників-військових».

Піднімаюся сходами і потрапляю до мистецького відділу. На стінах звертаю увагу на картини Андрія Коренюка. Адже якраз проходить виставка його робіт з приватних колекцій. «Це найбільший відділ на Прикарпатті, в якому зібрана мистецька тематика, – розповідає завідувачка відділу з питань мистецтва Стефанія Черепаха. – Нашою родзинкою є те, що зберігаємо дуже цінні експонати книг, також у нас є колекція вінілових пластинок, яку можна в нас і переглянути, і переслухати».

Пані Стефанія підкреслює, що бібліотека – це передусім культурний центр і дуже важливо сьогодні розвінчувати стереотип про неї як суто місце для книжок. «Книга завжди була, є і буде цінною. Але ми прагнемо створити сучасний, інноваційний бібліотечний простір, щоб молодь хотіла приходити до нас. Наприклад, поєднуємо зустрічі з видатними письменниками, презентації їхніх книг та відповідні виставки», – розповідає вона.

Відділ соціокультурної та проєктної діяльності є одним із найбільш трендових у бібліотеці, адже саме тут реалізовують важливі ініціативи. Зокрема, завдяки проєкту «Вікно в Америку», створеному Американським домом у Києві, відділ отримує найновіші англомовні книжки, організовує різні заходи, клуби, засідання та тренінги. В рамках цього проєкту створили тренінговий центр – комп’ютерну залу, де літні люди мають можливість опановувати комп’ютерну грамотність.

Ще один важливий напрям діяльності відділу – співпраця з Гете-інститутом в Україні. Цей проєкт спрямовано на знайомство з німецькою мовою та культурою. Завдяки співпраці бібліотека отримала у подарунок чимало книг німецькою мовою та видань німецьких авторів в українському перекладі. У відділі регулярно проводять засідання німецькомовних клубів за участі вчителів, студентів, а також організовують зустрічі з використанням матеріалів, які надсилає інститут.

Всю цю активну діяльність координує заступниця директорки ОУНБ Людмила Жирик. Саме завдяки її зусиллям бібліотека стала однією з 13-ти в Україні, які співпрацюють із Гете-інститутом, та однією з 17-ти, що мають проєкт «Вікно в Америку». «Це значне досягнення для нашої установи та великий внесок у розвиток сучасного бібліотечного простору», – констатує Людмила Бабій.

Окрім багатьох своїх функцій, ОУНБ ім. І. Франка є науково-методичним центром для 652 бібліотек, що працюють у 62 територіальних громадах Івано-Франківщини. Завідувачка науково-методичним відділом Віра Хімейчук розповідає, що саме цей відділ здійснює наукову та методичну роботу, контролює діяльність бібліотек області, визначає методичні пріоритети та допомагає впроваджувати сучасні підходи у бібліотечну справу. «Наприкінці року складаємо стратегічний план роботи, якого дотримуються всі бібліотеки, адже якісне планування є дуже корисним і запорукою чудових результатів. Також здійснюємо моніторинг цифрових показників через електронну систему ESMAP: бібліотеки надають нам інформацію про своїх читачів, фонди, фінансування та використання ресурсів. Ми її збираємо, перевіряємо і передаємо до нашого основного методичного центру – наукової бібліотеки імені Ярослава Мудрого в Києві. Крім того, центральні бібліотеки територіальних громад надсилають текстові звіти, з якими ми ознайомлюємося, і на їхній основі формуємо видання «Діяльність бібліотеки в поточному році», – зауважує бібліотекарка.

В. Хімейчук підкреслює, що бібліотеки області працюють надзвичайно потужно й різнопланово, практично не залишаючи поза увагою жодного напряму роботи. В умовах війни основний акцент – на національно-патріотичному вихованні, краєзнавстві, реалізації різних проєктів та волонтерській діяльності. Важливою складовою методичної роботи є впровадження соціальних акцій. Цього року особливу увагу приділяють заходам, спрямованим на ментальне здоров’я та безбар’єрність.

У сучасних складних реаліях надзвичайно важливо, щоб бібліотека залишалася доступною для всіх верств населення, зокрема для людей з інвалідністю. У цьому закладі з доступністю все добре: встановили пандус і кнопку виклику працівника для зручності відвідувачів. Крім того, в бібліотеці є чимало цікавих «фішок» для людей з порушеннями зору. Зокрема, тут є близько 200 примірників книг шрифтом Брайля, а також встановили спеціальну комп’ютерну програму – тифлокомплекс.

«Література шрифтом Брайля – це спеціалізовані видання для людей, які не бачать і володіють цим шрифтом, – каже провідний інженер-програміст обласної бібліотеки Анатолій Кучміль. – Однак багато людей з порушеннями зору не знають шрифту Брайля, адже його потрібно вивчати з дитинства, як навик письма чи читання. Натомість тифлокомплекс допомагає не лише незрячим, а й тим, хто має поганий зір. Він має озвучений супровід, наприклад, для сторінок в інтернеті чи текстів, які користувач хоче прочитати. Завдяки сучасним технологіям можна оцифрувати текст і легко його прослухати. У нашому відділі є сканери, які дозволяють відсканувати літературу, прочитати її на комп’ютері та навіть підготувати власні матеріали».

І на цьому екскурсія ще не завершується. Прямую у відділ книгозберігання. Серед інших тут є книги, які не видають додому, їх можна опрацьовувати лише в читальному залі. «Це найбільший відділ книгозберігання в області, – інформує його очільниця Леся Сабадиш. – Наш загальний фонд становить 160 077 книг і 89 000 періодичних видань. Періодичні видання у нас зберігаються з 1940-х років, краєзнавча періодика з 1950-х. У нас є фонд рідкісних цінних видань, також маємо рукописи викладачів Карпатського університету ім. В. Стефаника».

У цьому відділі відчувається справжня магія книгозбірні, таїнство збереження історії та документація часу. Кількість періодики, що лежить на височенних стелажах вражає. Серед численних видань пані Леся показує мені найстарішу книгу. Це «Кобзар. Гайдамаки» Тараса Шевченка – Санкт-Петербурзьке видання, датоване 1886 роком.

Для пересічного читача обласна бібліотека асоціюється з вулицею Чорновола, адже саме за цією адресою не одне десятиліття функціонує книгозбірня. Проте, відділи бібліотеки вийшли далеко за межі цієї вулиці. Зокрема, в окремому приміщенні на вулиці Мазепи розташований відділ наукової медичної літератури, його фонди налічують понад 30 000 книжок профільної тематики.

А от на вулиці Незалежності функціонує відділ літератури іноземними мовами. «Особливість нашого відділу в тому, що він єдиний в області, – каже завідувачка відділу літератури іноземними мовами Ольга Войтичук. – У нас зібрана література з методики вивчення і викладання іноземних мов. Маємо книги більш ніж 120 мовами. Загалом фонд налічує близько 60 000 медій: книги, журнали, газети, аудіокниги, диски. Найбільше книжок англійською – приблизно 15 000, по 12 000 – німецькою та польською, решта – іншими мовами.

Специфіка відділу в тому, що читати книги іноземними мовами нелегко, адже потрібно знати мову. Проте у нас активне життя: ми проводимо багато заходів, співпрацюємо з учителями шкіл, обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, КНУ ім. В. Стефаника та іншими установами. У відділі працюють фахівці, які володіють англійською, німецькою, французькою, польською, тому можемо провести будь-який захід».

Серед тисячних примірників книжок, у фондах відділу зберігається унікальна та особлива книжка, у якій зібрано 147 перекладів Шевченкового «Заповіту». Також тут є найбільша і найменша книжка. Перша складається з двох важких томів, і написана дуже дрібним шрифтом, тож до неї працівники відділу подають спеціальну лупу. Друга – її абсолютна протилежність, крихітна. Словом, вистачає екземплярів, які викликають у відвідувачів щире захоплення.

Поповнення бібліотечних фондів – питання, яке завжди гостро стоїть для сучасних книгозбірень. Як зазначає керівниця ОУНБ ім. І. Франка, книжок завжди хочеться більше, адже потреби читачів зростають, а літературний світ постійно оновлюється. Проте бібліотека знаходить різноманітні шляхи для оновлення та збагачення своїх фондів. «Одним із головних джерел є обласна програма книгодрукування, яка дає можливість забезпечити виданнями місцевих авторів не тільки нашу, а й інші бібліотеки області через обмінно-резервний фонд. Це дозволяє підтримувати культурний простір регіону та знайомити читачів із новими іменами авторів, – зауважує Людмила Бабій. – Важливу роль у поповненні фондів відіграє Український інститут книги. Бібліотека входить до пріоритетного списку цієї установи й отримує всі видання, які закуповують за державний кошт. Отримані книги не затримуються лише у фондах обласної бібліотеки, а розподіляються й між іншими книгозбірнями області. Ще одним приємним джерелом надходжень є подарунки від авторів та відвідувачів. Особливо багато книг бібліотека отримує під час презентацій нових видань, коли автори щедро дарують свої твори бібліотечній спільноті. Крім того, обласна влада виділяє кошти на придбання літератури, що дає змогу купувати нові книги у місцевих книжкових магазинах або замовляти їх через електронні сервіси. Хоча потреби завжди перевищують можливості, колектив бібліотеки радіє кожному новому надходженню та цінує підтримку всіх партнерів і меценатів».

Під час своєї екскурсії бібліотекою просила її працівників продовжити речення: «Обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка – це…». Відповіді були різними, але схожими за змістом і настроєм. Цікаво, що для більшості – це перше і єдине місце роботи вже протягом 15, 20, 30, а інколи й сорока років. Отже, це, на мою думку, їхня справжня, за Сковородою, «сродна праця». Майже всі, не змовляючись, говорили, що бібліотека – це їхній дім, що є дуже показовим.

З цих численних розмов із працівниками випливає, що бібліотека – це не лише місце роботи, а й чудовий майданчик для професійного, особистісного та інтелектуального розвитку. Звісно, серед визначень звучали й класичні образи: «храм знань», «колиска культури». Водночас, як підкреслює Стефанія Черепаха, «бібліотека – це не окрема людина чи відділ, це сукупність усього разом, адже коли є командна робота, тоді є й жива бібліотека».

Цю думку підтримує і Людмила Бабій, яка зауважує, що бібліотека для неї – це великий громадський простір, де кожен має почуватися комфортно. «Я дуже пишаюся своїм колективом і тим, як ми вміємо бути солідарними у складних питаннях», – зауважує вона. Саме така атмосфера робить бібліотеку справжнім осередком культури та розвитку для всіх її відвідувачів і працівників.