Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки уже 80 років створює казку і дарує дітям краю щасливе дитинство. Театр став важливим культурним осередком регіону За цей час на його сцені поставили понад 400 вистав, які переглянули десятки мільйонів глядачів. Сьогодні у репертуарі – аж 50 постановок як для дітей, так і для дорослих. Тож працівники закладу продовжують творити магію казки і множити віру у диво.

Театр ляльок в Івано-Франківську заснували 6 березня 1945 року, але згодом цю дату вирішили приурочити до професійного свята – Міжнародного дня лялькаря, який відзначають 21 березня. Тож цього дня, але 80 років по тому у фойє театру відчувалася атмосфера свята. Гостей зустрічали повітряні кульки у формі числа «80», оригінальна фото-зона, а також ляльки, які різними роками розповідали найменшим глядачам чудові історії. Ось дійові особи з «Кришталевого черевичка» 1992 року, а поруч з «Дюймовочки» 2005-го. Втім, усі найцікавіші експонати зберігаються в «Музеї ляльки». Найстаріший експонат тут – це «Метелик» 1947 року. Загалом тут живе близько сотні ляльок, які в різні роки розповідали дітям казкові історії зі сцени.

Директор і художній керівник Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок ім. Марійки Підгірянки Роман Братковський наголошує, що попри складні реалії, театр продовжує працювати і творити. На його виставах виросло не одне покоління українців, а талановиті режисери, художники, актори-ляльководи та майстри гідно представляли і далі представляють театральне мистецтво. «Ми підходимо до свого ювілею і як підсумок кажемо: «Театр потрібний. Театр на часі, тому що це живе спілкування глядачем». А глядач любить наш театр, він його відвідує. І у нас є натхнення працювати далі», – зазначає пан Роман.

У день свого 80-річчя, театр приймав численних поважних гостей, звучали теплі вітання та щирі слова вдячності. Також колектив закладу отримав нагороди від обласної влади. А після традиційних урочистостей на сцені розпочалася магія: глядачі мали змогу побачити уривки з найцікавіших та найбільш знакових вистав. І це було дивовижно. «Ми не святкуємо, а відзначаємо 80-річчя театру, адже святкувати будемо тоді, коли всі наші хлопці й дівчата повернуться з фронту з перемогою. Тож сьогодні відзначаємо нашу поважну дату професійною програмою, яку назвали «Капусником». У ній ми показали нашу працю, нашу любов до лялькового мистецтва, і наш професійний вигляд на сцені», – пояснює заступниця директора театру Тетяна Стефінів.

Перша вистава на сцені театру ляльок відбулася 1 травня 1945 року. Це була постановка «Гусеня» за мотивами казки Ніни Гернет і Тетяни Гуревич. За словами Р. Братковського, така вистава йшла в багатьох містах того часу, оскільки радянські органи влади тоді нав’язували театрам певний репертуар. «Сама вистава не була аж такою радянською. Пізніше в 1970-ті роки її ставив Леонід Попов, а згодом її поновлювала і Світлана Януш. Вистава цікава, про неслухняне Гусеня, яке знаходить друзів, які вчать його жити і воно стає на правильний шлях, – розповідає директор театру. – Адже вистава живе не рік і не два, якщо дуже добра постановка, то – і 10 років. Її поновлюють, реставрують і вона продовжує й далі бути настроєм та втіхою для найменшого глядача».

Роман Братковський наголошує, що театр починався не лише з дитячих вистав. Раніше було дуже багато й класичного репертуару, тобто української класики, зокрема грали такі вистави, як: «Безталанна», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» та інші. «Театр до обіду показував вистави для маленького глядача, а ввечері – для дорослого». Це тривало десь до 50-х років», – розповідає пан Роман. До речі, сьогодні у його репертуарі також є вистави для дорослої публіки.

Цікаво, що саме в Івано-Франківському театрі ляльок уперше в Україні провели театралізоване дійство до Дня святого Миколая. То був кінець 1989-го року. «Свято поставив режисер і актор Ігор Цеглінський. Я грав святого Миколая. Пригадую, як виходив такий з бородою у священицькій рясі, у мене тремтіли ноги від хвилювання, бо то було перше дійство, через яке ми проштовхували традиційні українські свята», – ділиться спогадами провідний актор театру Роман Януш.

Найстаршому акторові театру ляльок імені Марійки Підгірянки – 65, а наймолодшій акторці – 19. У театрі ляльок Р. Януш працює з 1978 року. Жартує, що він професійний Вовк та Ведмідь, адже найчастіше грає саме цих казкових персонажів. Зізнається, що театр для нього – це захоплива гра, яка досі його не відпускає. «Я підрахував, що вже 46 років з лялькою. І дотепер, слава Богу, граю і граюся з дітьми маленькими і великими, – констатує мій співрозмовник. – Мене так захопили дитячі очі, дитяче сприйняття та дитяча правда, що не відпускають. Я й досі мовби залишаюся в дитинстві. Хоча по образу вже не дитина, але душа в мене юнацька, молода».

Кадрове питання є надзвичайно болючим для Івано-Франківського театру ляльок, особливо після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Окремі працівники театру змінили ляльку та сцену на зброю і пішли захищати рідну землю від загарбників. «З першого дня війни добровольцем пішов наш художник по світлу – Ярослав Проців. Також воюють режисер Ігор Прокоп’як, артист-лялькар Петро Бабінець, машиніст сцени Олег Мацькевич, програміст Андрій Дехтяр. Вже повернувся з війни завідувач постановочної частини Андрій Калин. Хлопці воюють, захищають нашу землю і сім’ї. Чекаємо їхнього повернення», – наголошує Р. Братковський.

За словами Т. Стефінів, з початком повномасштабної війни творчий колектив істотно зменшився. «У нас було 19 акторів, а на сьогодні їх тільки 12. Хтось служить у війську, хтось виїхав за кордон, – коментує пані Тетяна. – Кадрове питання завжди було для нас болючим, не лише під час війни. Тому що, на жаль, у нашому регіоні немає профільних навчальних закладів, а люди з Києва, Харкова чи Дніпра неохоче переїжджають до Івано-Франківська. Проте ті актори, які залишилися, – справжні герої. Глядач не відчуває зменшення кількості акторського складу, адже план показу вистав і його ритм не змінилися. Єдине – кілька постановок у репертуарі ми не можемо показати через брак кадрів».

Т. Стефінів підкреслює, що лялькове мистецтво є дуже прогресивним і постійно розвивається. Напрями, стилі та механізми роботи змінюються. І обласний театр ляльок включає ці сучасні тенденції у свою роботу. Це можна побачити, відвідавши будь-яку виставу з їхнього репертуару, а прем’єрні постановки завжди дивують і захоплюють глядачів. «Багато чого вчимося від закордонних колег, з якими спілкуємося і проводимо різноманітні тренінги та майстер-класи. Театр змінюється щоразу, адже це дуже динамічне мистецтво», – коментує заступниця директора.

У рамках відзначення 80-річчя театру готують три прем’єрні вистави. Розпочнуть з «Вовка і семеро козенят» – класичної казки, яку діти особливо люблять. Хоча у театрі запевняють, що це буде «класика перевернута з ніг на голову». Над цією постановкою працює режисерка Катерина Лук’яненко – лауреатка премії ім. Лесі Українки. Її прем’єра відбудеться вже наприкінці березня. «Також у нас буде «Козак Мамай» – вистава про трагічну долю Чигирина, в якій буде зображена наша славна історія. Ну і, звичайно, «Різдвяна містерія», яку будуть робити студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого», – інформує Р. Братковський.

За 80 років творчого життя Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок ім. Марійки Підгірянки у його працівників та глядачів склалися численні асоціації з цим закладом. Щоб краще зрозуміти, чим є театр для тих, хто присвятив йому життя, поставила своїм співрозмовникам просте запитання: «Як ви можете охарактеризувати театр кількома словами чи реченнями?». Відповіді були такими ж яскравими та різними, як і вистави театру. Роман Януш відповів лаконічно: «Це життя моє». Тетяна Стефінів додала: «Театр ляльок – це любов». Роман Братковський поділився глибшим роздумом: «Для мене це безконечна форма пошуків і творчості. У драматичному театрі працюють з живими людьми, і там, здавалося б, є певні межі. Але я, як режисер, в це не вірю. В театрі ляльок все побудовано на поєднаннях та конструкціях. Тут навіть звичайна ложка може стати дійовою особою. Ми оживляємо неживі предмети, і глядач нам вірить».

Для мене театр ляльок – це місце, де оживають казки, де дорослі повертаються у дитинство, а діти вчаться мріяти та вірити в дива. Це простір, де реальність переплітається з фантазією, створюючи неповторну магію. Можна багато розповідати історій з минулого, згадувати численні здобутки театру ляльок за 80 років його існування, проте найкраще про нього говорять його вистави. Кожна постановка – це маленький всесвіт, створений талантом та любов’ю акторів, режисерів, художників та всіх, хто працює за лаштунками. Тому щиро запрошую всіх, незалежно від віку, відвідати Івано-Франківський театр ляльок. Переконана, що, переступивши його поріг, ви неодмінно знайдете частинку свого дитинства і відновите віру в диво. Адже саме тут, у світі ляльок та казок, ми всі можемо на мить забути про буденність і поринути у чарівний світ, де все можливо.