«Найважливіший фільм року» – це цитата з рецензії у «The Times», яку розмістили на афіші нової стрічки пулітцерівського лауреата, володаря премії «Оскар» Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». І це справді так. Важливість фільму простежується у багатьох аспектах, але найбільше у тому, що він не просто розповідає про війну, а й дає можливість глядачеві побачити події очима українських військових, які в лісах та окопах боронять кожен сантиметр своєї землі. Це глибоко особисте і сильне кіно, яке додає сили для подальшої боротьби.
У широкий вітчизняний прокат фільм «2000 метрів до Андріївки» вийшов 28 серпня і за перший вікенд його подивилися понад 10 000 глядачів. Це наразі найкращий результат серед цьогорічних документальних фільмів в Україні, що є особливо вражаючим, з огляду на складну і важку тематику стрічки.
Український Оскарівський комітет висунув цей фільм на премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм». Також його кваліфікували на цю премію у номінації «Найкращий документальний фільм». Як на мене, це гідний претендент для того, щоб увійти до короткого списку номінантів в обох категоріях і навіть перемогти. Словом, тримаймо кулаки, щоб усе спрацювало, і щоб кіноакадеміків не зупинило в їхньому рішенні на користь української картини те, що у Мстислава Чернова уже є «Оскар».
«2000 метрів до Андріївки» переносить глядача у літо-осінь 2023-го року, коли Україна проводила масштабний контрнаступ. Втім, у фокусі режисера – не весь фронт, а вузька лісосмуга, завдовжки 2000 метрів, яка веде до села Андріївки за 10 кілометрів від Бахмута. Він звузив свою оповідь до цієї однієї посадки, і це дуже вдалий прийом, адже режисер не розпорошується на великий масштаб, а концентрується на одній військовій операції, одному історичному моменті. Що це дало? Гостроту історії, щирість, оригінальність та глибину сприйняття.
Уже з перших секунд, без довгих прелюдій і вступів, глядач потрапляє на фронт і бачить війну без прикрас та ідеалізації очима бійців 3-ї окремої штурмової бригади, які просуваються лісом, «який уже вбив багатьох», серед замінованих полів, щоб відвоювати Андріївку – село, в якому не залишилося жодної живої душі і цілої будівлі. Проте це важливий стратегічний пункт, українська земля, яку потрібно відбивати й повертати. У фільмі війну показано також очима Мстислава Чернова, який разом із військовими пройшов цей шлях і бачив усе, що й вони. Зокрема, він говорить: «Це історія лісу і людей, які залишаться там назавжди». І це справді так. А також цей фільм про пам’ять та героїв, котрі таки помирають!
Що таке 2000 метрів? У мирному житті цю відстань можна подолати доволі швидко. У бійців цей шлях зайняв три місяці. На фронті ця відстань, вимірюється не часом, а життями. І це дуже чітко і тонко показано у фільмі. «2000 метрів – це дві хвилини на автівці, 10 хвилин – бігом, але тут час немає значення і вимірюється паузами між вибухами», – розмірковує Мстислав Чернов у фільмі. Загалом у цій роботі режисер не зраджує своєму авторському стилю, знайомому нам із «20 днів у Маріуполі», і доповнює унікальні кадри з фронту своїми міркуваннями про війну, життя та майбутнє України. Сам Чернов в одному з інтерв’ю розповів, що прийшов у кіно з літератури, зокрема у 2021 році презентував роман «Часи сновидінь», і це відчутно, адже слова автора, написані ним, є такими ж майстерними, як і його режисура.
Якщо вже заговорили про літературу, то варто зауважити, що фільм розпочинається з цитати з роману Ернеста Хемінгуея «Прощавай, зброє»: «Багатьох слів ти й чути вже не міг без відрази, а гідність, як на те пішло, зберігали хіба що назви місць». Дивним чином ці рядки, написані майже сто років тому, зберегли свою актуальність і досі. Ця цитата не лише прямо натякає глядачеві на те, про що буде цей фільм, а й тонкою ниткою пов’язує його з попередньою роботою режисера. В інтерв’ю Сергію Жадану Мстислав Чернов розповів, що саме цю книжку американського письменника йому вдалося вивезти з окупованого та палаючого Маріуполя у 2022 році.
Тож, пишучи про «2000 метрів до Андріївки», складно не згадувати «20 днів у Маріуполі». Це, без сумніву, був виклик для режисера, адже знімати наступний фільм після стрічки, що стала феноменом як в Україні, так і в світі, було, м’яко кажучи, не просто. Втім, Мстислав Чернов блискуче впорався із цим завданням, створивши ще одну сильну і глибоку історію про російсько-українську війну, яка має власний унікальний погляд і вагу.
Для мене «20 днів у Маріуполі» – це справжній фільм жахів, у якому найстрашнішим є усвідомлення того, що все, що бачиш на екрані, – не вигадка сценариста чи режисера, а реальні події у твоїй рідній країні. Натомість, «2000 метрів до Андріївки» – це бойовик, трилер із елементами фільму жахів. Втім, як і у попередній стрічці, жанр визначають не кінематографісти, а події, які розгортаються дуже непередбачувано.
Також «2000 метрів до Андріївки» – це яскравий приклад роуд-муві (з англійської фільм-подорож, – авт.), в якому герої долають шлях, який не може їх не змінити. Але, крім цього, особисто я побачила у ньому також портретну замальовку українських військових. На жаль, для деяких з них ці кадри та інтерв’ю стали некрологом. Мстислав Чернов, як досвідчений журналіст, ставить військовим чимало запитань, іноді навіть скептичних та провокативних, аби якнайкраще розкрити їх та отримати щирі, відверті відповіді. І його задум спрацював на всі 100 відсотків.
У фільмі багато філософських роздумів режисера, зокрема про те, що звільнені міста – це руїни й могили, від яких залишилася лише назва. Вони одразу повертають нас до епіграфа стрічки. До речі, ця думка подана різними способами, щоб точно була почутою. Режисер не відмовляє собі у рефлексіях, і правильно робить, адже вони підсилюють кіно і додають йому авторського почерку. Окрім того, у стрічці звучить неймовірна музика, яка чудово доповнює цю документальну історію. Тут немає пісень зі словами чи модних треків, натомість лунає мелодія, яка сильніша за будь-які слова чи рими.
У фільмі Мстислав Чернов апелює до західного глядача, який далекий від цієї війни, і, ніде правди діти, не завжди може її зрозуміти. І мені здається, що наступна фраза митця може трохи відкрити їм очі на правду: «Один військовий каже мені, що це наче ти висаджуєшся на планеті, де все намагається тебе вбити. Але це не інша планета, це центр Європи».
Дивитися цей фільм спокійно неможливо. Протягом усього перегляду я сиділа, немов на голках, переживаючи за героїв, і відраховуючи разом з режисером 2000, 1000, 600, 300 метрів, а ось уже – Андріївка. І цей момент, коли військовий з позивним «Федя» піднімає синьо-жовтий стяг над розбитою будівлею села, не дає змоги видихнути з полегшенням. Адже ти розумієш, що це далеко не кінець, і коли він буде – невідомо. Можливо, війна триватиме «до кінця нашого життя»... «Сумна радість» – словосполучення, яке, на мою думку, дуже точно передає цю мить, бо навколо смерть і розруха, але не все так безнадійно. Та кішка, яку військові знайшли на руїнах села і назвали Андріївкою, стає символом життя. Саме за це я так люблю документальне кіно, адже воно чесне, правдиве і непередбачуване, як і саме життя. І, напевно, в цьому таїться секрет того, чому сьогодні військова документалістика значно краще справляється зі своїми завданнями, аніж художнє кіно про війну.
В інтерв’ю для проєкту Суспільного «Ремовська. Інтерв’ю» режисер Мстислав Чернов зазначив, що «2000 метрів» – це не лише відстань до Андріївки, а й фільм про різні дистанції: про дистанцію між українським суспільством і військовими, а також про відстань між європейським суспільством і передовою, яка проходить в Україні. І ця ідея дійсно працює, адже з кожним кадром відстань між глядачем і героями стрічки значно скорочується. Війна перестає бути десь далеко, вона тут, прямо перед тобою, страшна і справжня!
«2000 метрів до Андріївки» – це надзвичайно важливе кіно, яке обов’язково варто подивитися, хоч це безумовно не легкий фільм для перегляду. Втім, якщо шукати виправдання, чому не йти на нього, варто пам’ятати, що дивитися про війну і воювати – це зовсім різні речі, абсолютно нерівноцінні. Водночас хочу підкреслити, що ця стрічка не про смерть і кінець світу, а про надію, віру в перемогу і героїзм військових, які щиро вірять у те, що роблять. Оцінюючи «2000 метрів до Андріївки», рука не піднімається поставити менше, аніж 10 за десятибальною шкалою, адже це справді один із найкращих документальних фільмів про російсько-українську війну.
