100-річчя Іри Маланюк відзначили лише на рівні її рідного міста

Протягом тижня Івано-Франківськ – рідне місто славетної оперної співачки Іри Маланюк – святкувало її 100-ліття. Святкувало не на рівні держави. На жаль… Бо Іра Маланюк завжди позиціонувала себе українкою. Відомим є дружній шарж, де видатна співачка в одній руці тримає прапор Швейцарії, де вона оселилася зі своїм чоловіком, а в другій – тризуб. Вона виступала на найпрестижніших сценах у Цюриху, Ґраці, Мюнхені, Зальцбурзі, Байройті, Відні й часто свої концерти завершувала виконанням українських народних пісень.

Відкрила ім’я Іри Маланюк для українців професорка Стефанія Павлишин. У день її 100-ліття вона приїхала до Івано-Франківська, щоб розповісти про їхнє спілкування та про те, якою вимогливою була королева сцени в житті. Львівська національна опера до 100-ліття від дня народження видатної української оперної співачки Іри Маланюк приурочила оперу «Набукко» Д. Верді.

У малій залі Івано-Франківської філармонії, яку з вересня 2017 року названо ім’ям Іри Маланюк, відбулися презентація книжки «Голос серця», котру написала сама співачка й яку недавно перевидано під редакцією музикознавця Богдана Котюка, та перевиданого дослідження професорки С. Павлишин «Історія однієї кар’єри».

Г. Тихобаєва, Б. Котюк, С. Павлишин, Г. Карась і В. Тимків (зліва направо)

А ввечері був феєричний концерт «Я українка з Галичини» за участі найкращих виконавців-солістів та академічного камерного оркестру «Harmonia Nobile» під орудою народної артистки України Наталії Мандрики та симфонічного оркестру філармонії під батутою маестро Сергія Черняка. Відбулося також спецпогашення марки, дизайн котрої розробив художник Володимир Плазинський, родич Іри Маланюк. Він створив і вишукане панно із численними маловідомими фото нашої видатної краянки. Цей витвір можна побачити в фойє філармонії.

Нагадаємо, що 15 жовтня 2016 року Івано-Франківськ приймав родину Соломії Крушельницької, котра була тіткою Іри Маланюк. Традиційний збір далеких і близьких родичів, до яких належать видатний композитор Мирослав Скорик, художниця Ярослава Музика, музикознавець і композитор Богдана Фільц, цієї славної родини проводять в різних, пов’язаних із родинними місцями, містах і селах. Того року обрали Івано-Франківськ. Приїхала і директорка музею Крушельницької у Львові Галина Тихобаєва. Цього року вона також була в Івано-Франківську.

«Радянська влада завжди знецінювала наших геніїв. І навіть тих, кого не забороняли, як Соломію Крушельницьку, завжди применшували, пишучи «проста дівчина з села…» . Та я хочу нагадати, що родина Крушельницької – то гербова шляхта, а в роду Іри Маланюк навіть були французькі королі, нащадки котрих мусили втікати від переслідувань. Іра Маланюк перевершила навіть Соломію Крушельницьку в кількості виконаних опер. Ці дві жінки були успішними у своїй майстерності», – нагадала п. Тихобаєва.

2002 року, незадовго до свого відходу, Іра Маланюк приїхала до рідного міста, де вперше співала на великій сцені в опері Лисенка «Коза-Дереза» і де минули її щасливі дитинство і юність. Та її чекало розчарування: величезна кам’яниця на вулиці Грушевського, 17, збудована її батьком, була в чужій власності, а у дворі, де колись була оранжерея, вона побачила смітник.

Ці спогади голови Ваґнерівського товариства в Івано-Франківську Тетяни Казарцевої засмучують і сьогодні. Пані Маланюк мала бажання віддати будинок у дар громаді. Сьогодні цю ідею не полишає підтримувати професорка Стефанія Павлишин. «Для мистецва хотіла подарувати Іра Маланюк цей будинок», – пригадує п. Павлишин. І додає: «Ви повинні створити в місті її музей, де будуть записи її голосу»…

Іру Маланюк називали найкращою виконавицею ролі Кармен у світі. Вона співпрацювала з найвидатнішими диригентами світу, співала з найславетнішими оперними зірками. Завершивши сольну кар’єру, стала професором академії музики м. Ґраца. Кілька разів приїздила на рідні терени. І лише Стефанія Павлишин відвідала Іру Маланюк в її домі у Цюриху, щоб розібрати архів і відкрити Україні Іру Маланюк. За два тижні вона здійснила гігантську роботу, розібравши рецензії і записи різними мовами, згодом написала книжку «Історія однієї кар’єри», котру перевидано тричі.

«Вона мала в репертуарі 80 оперних ролей, 50 кантат, сотні пісень, від давніх часів і до сучасності, а коли виступала в філармоніях, то завжди свої концерти завершувала виконанням українських творів… У двох найважливіших напрямах ми розглядаємо цю чудову співачку мецо-сопрано, ваґнеристку, у світі є багато грамплатівок із записами її голосу, а з другого боку, важливо, що вона завжди казала: «Я українка з Галичини!».

Існує більше сотні рецензій різними мовами світу на її виступи. Вона мені їх показувала. Я ніколи таких не читала, бо це є одографічні похвальні рецензії, там нема критики, а є лише захоплення, хоч їх писали фахові критики. Всі вони захоплювалися її талантом і красою».

Редактор відділу газети “Галичина”