Нові відкриття істориків Івано-Франківська під керівництвом професора Миколи Кугутяка. Про це повідомили на Кафедрі етнології і археології КНУ ім. В. Стефаника.
Гроти монахів-пустельників на енеолітичному скельному святилищі над Дністром біля Делеви.
Біля присілка Луг над Дністром, що біля села Делева Олешанської сільської громади Івано-Франківського району, розташована археологічна пам’ятка – скельно-печерна обитель, очевидно княжого періоду, про яку відсутні будь-які історичні згадки. Пам’ятка досі не обстежувалася археологічно. У краєзнавчій літературі, присвяченій історії міста Коропця, що розташоване навпроти через Дністер, як і в народних переказах жителів села Делева, йдеться про те, що в гроті монаха в давні часи жили пустельники.
Розповідають, що в період німецької окупації там переховувалися євреї, які спускалися до печери на ланцюгах.
Спроби обстежити скельну пам’ятку робилися дослідниками Інституту історії, етнології і археології Карпат, а також кафедри етнології і археології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника ще в 2016 році, однак вони утруднювалися місцем розташування скельного карнизу, який буквально нависає над Дністром. Лише в червні 2025 року, залучивши до експедиції в складі М. Кугутяка, Б. Томенчука, Б. Хруслова, Р. Кобильника альпініста Д. Коломийця вдалося обстежити скельну стінку.
Пам’ятка розташована у травертиновому скельному виступі на висоті близько 30 м правого берега Дністра. Скельний останець вапнякового туфу сягає більше 20 м ширини і 12 м висоти. Зверху скельний виступ має рівну поверхню, своєрідний майдан – шириною 35 м, довжиною 20 м.
За чотири метри до спуску зі скелі виявлено заглиблення, шурфування якого підтвердило перекази про вузьку вертикальну шахту, якою спускалися місцеві жителі до печер і гротів, ховаючись від небезпеки. Традиція давніх печерних сховищ відома в цій місцевості ще з епохи енеоліту – бронзи. Археолог В. Артюх, вивчаючи скельні комплекси біля села Одаїв, звернув увагу на печери в урочищі Городище, що розташоване на березі Дністра, зокрема «вирубаний горизонтальний грот, а по схилу розташовані печери, які являють собою вертикальні шахти глибиною 5–6 метрів з горизонтальними ходами».
Вхід до невеликого приземкуватого грота, кутового приміщення 2(2 м розташований з північного заходу нижче чотирьох метрів від поверхні скельного виступу. Його висота сягає 1,5 м. У бічній стінці грота викуто два пази-вруби. Один з них горизонтальний довжиною 1,2 м, другий вертикальний, короткий – завдовжки 0,4 м. Ширина врубів 10–15 см, глибина 15–20 см. За допомогою врубів кріпилися дерев’яні конструкції, які перекривали вхід до грота.
На прошліфованій стінці грота видно графічне панно висотою 0,5 м, що складається зі знаків, образів і символів. Перший з них викуто у вигляді широкораменного хреста, за ним одразу продряпано знак, що нагадує сваргу, далі графічне зображення антропоморфа, внизу вирізано круг із хрестом у середині. У кінці грота продряпано хрест, що складається з чотирьох трикутників.
Через прорубані тунелі прохід виводить до другого грота, що знаходиться на дещо нижчому від попереднього рівні (0,5 м). Кутове приміщення має розміри 2,5(3 м, висоту 1,6–1,7 м. На прошліфованій стінці чорною фарбою нанесено зображення, фрагменти якого нагадують Розп’яття, постаті людей. Праворуч на темному скельному виступі продряпано хрест у крузі, нижче постать людини. Через прохід шириною 1,5 м вглиб печери видно чотирикутне підвищення, що нагадує вівтар.
Рухаючись проходом зліва направо, натрапляємо ще на три невеликі гроти-келії розміром 1,5–2 м, які мали, ймовірно, побутове призначення. У кінці скельний прохід по лінії захід – схід виводить до великого грота, який, очевидно, відігравав роль храму. Своєрідна нава сягає в довжину п’яти метрів, у ширину три метри, яка переходить у своєрідну невеличку звужену апсиду. Прямовисні бокові стіни печерної церкви, висотою три з половиною метри, завершуються склепінчастими зводами. На прошліфованих стінах храму, як і на внутрішній апсиді, були нанесені графічні зображення, образи з церковної історії, фрагменти яких спостерігаються досі.
Подібних печерних культових споруд у Галичині і в Україні досі не виявлено. За зразком афонських калів і карулій, які нагадують чернечі орлині гнізда, Дністровська скельно-печерна пустинь, очевидно в княжий період, була визначним духовним осередком, широко відомою і шанованою в краї святинею. За зразком Антонія Печерського й потужної місцевої пустельницької традиції, дністровські аскети перебували в постійній молитві до Бога за спасіння людей, переносили сувору духовну аскезу, відкидаючи турботу про тіло й усе матеріальне. Зважаючи на багату знаково-символічну спадщину скельного комплексу, є підстави вважати, що в епоху енеоліту тут було печерне святилище, як це мало місце в Одаях, Кунисівцях, Ямниці, Підпечерах, Соколі, Томашівцях, Бубнищі, Розгірчому та інших місцевостях.
За 150 м від великого скельно-печерного комплексу на цьому ж рівні є ще один грот, який називають Малим. Вхід до нього з північного заходу. Його розміри 3(5 м, висота 2,5 м. Центральна частина грота шириною 1,5 м нагадує поховання, заглиблене в печері. Ліворуч – наскельний рельєф, очевидно монаха чи святого, на якому продряпано хрести. Праворуч біля широкораменного хреста розміром 0,3(0,3 м викуто три ніші різної величини (15(20 см). Ліворуч від хреста невеличкий антропоморфний рельєф. Нижче викуто хрест, що складається з чотирьох трикутників у крузі.
Немає сумніву в тому, що великий чернечий комплекс був тісно пов’язаний з Малим гротом. До того ж над скельним виступом упродовж віків міг бути побудований кіновійно-гуртожитній монастир, як це мало місце в цілій низці локацій давнього Галича, в Бубнищі. Дослідження Дністровської скельно-печерної пустині тільки починається.
