Своє 100-ліття зустрічає жінка великої долі — Парасковія Іванівна Метинська (у дівоцтві Семчук), учасниця ОУН-УПА, нескорена українка, яка пройшла крізь тюрми, заслання, біль і втрати — але зберегла гідність, людяність і любов до України. Про це повідомили в Бурштинській міській раді.
Святковий день пані Парасковії розпочався зі святкової Літургії у храмі священномученика Йосафата. Привітати поважну ювілярку прийшли рідні, друзі, представники духовенства та влади.
Зі 100-літтям Парасковію Іванівну від імені міського голови Василя Андрієшина привітав секретар ради Роман Іванюк, заступник голови Іван Драгун, керуюча справами виконавчого комітету Надія Кицела, вручили ювілянтці Подяку та грошову виплату в розмірі 10 тисяч гривень — згідно з Програмою соціального захисту населення Бурштинської громади, яка передбачена до такого поважного ювілею.
Парасковія Іванівна народилася 30 липня 1925 року в багатодітній родині в селі Хом’яків (нині Березівка Івано-Франківської області). У сім’ї було п’ятеро дітей. Коли їй було лише п’ять — помер батько, і мамі довелося самій ростити дітей. У 7 років дівчинка пішла до польської школи, закінчила 4 класи, а далі — важка праця в полі.
У 16 років Парасковія зробила свій вибір: вступила до Організації Українських Націоналістів, стала зв’язковою, працювала у Бурштинському окрузі, передавала штафети, була вірна присязі. Одного дня її схопили енкаведисти. Вісімнадцятирічну дівчину піддали жорстоким катуванням — били, тягали за волосся, викликали на допити, знущалися — та не змогли зламати її дух.
Її засудили до 10 років позбавлення волі. Тюремний етап — табори Комі АРСР, важка праця на лісоповалі, холод, цинга, голод — усе це вона витримала.
Там же, в Інті, познайомилася з майбутнім чоловіком — Олександром Метинським, теж засудженим. У 1954 році Парасковію Іванівну було реабілітовано. Вона відбула 8 років, 9 місяців і 23 дні неволі. Вийшовши з тюрми, разом із чоловіком повернулася в Україну.
Їх доля привела у Бурштин. Тут почалося нове життя. У 1963 році пані Парасковія працювала спочатку адміністратором готелю, потім — на Бурштинській ТЕС у ремонтному цеху.
У молодій сім’ї народилося троє дітей — два сини та донечка Надійка. Та доля вирішила по-своєму — сини нині стали її небесними янголами. Донька Надія Камрат — директорка дитячого садочка №6, чуйна й уважна людина, мудра керівниця для колективу, улюблениця для своїх маленьких вихованців. Як і мама, вона зберігає в собі доброту, силу духу й любов до людей.
Пані Парасковія має четверо онуків та стільки ж правнуків — і саме це вона вважає своїм найбільшим багатством. Як розповідає донька, мама завжди молилася, щоб діти змогли стати на ноги, а й гадки не мала, що Бог подарує їй ціле століття — поруч із найріднішими.
Приєднуйтесь до нашого каналу в Телеграмі та сторінки у Фейсбуці, щоб дізнаватись про найважливіші новини.
