У Бурштині на фасаді рідної школи урочисто відкрили анотаційні дошки трьом випускникам, які віддали своє життя за Україну — Роману Фуртасу, Івану Перегінцю та Миколі Чорному.
На церемонії були присутні рідні полеглих Героїв, їхні вчителі, які пам’ятають їх ще школярами, та сучасні учні, для яких ці чоловіки — символ мужності, відваги й самопожертви.
Роман Фуртас (1984–2024)
Його життя — приклад відданості і сили духу. Роман народився 21 вересня 1984 року в сім’ї, де шанують традиції, рідну землю та її історію. Батьки – Іван та Віра – навчили його любові до Батьківщини, поваги до людей.
Шкільну освіту Роман отримав у Бурштинській загальноосвітній школі №1. Згодом був призваний на військову службу у десантні війська.
В 19 років створив люблячу сім’юз коханою Любою. У подружжя народилося двоє донечок - Вероніка та Ангеліна.
13 лютого 2023 року пішов на захист України, стаючи частиною історії нашої боротьби за незалежність. Служив у першому стрілецькому відділенні другого стрілецького взводу першої стрілецької роти в одній з військових частин.
Виконуючи бойові завдання Роман відзначився мужністю та відвагою, був душею компанії, любив жартувати, та підтримувати побратимів навіть у найскладніші часи.
Зв'язок з Романом обірвався у перший день Нового 2024 року. 10 місяців вважався безвісти зниклим. Жовтень приніс страшнішу звістку - у важких боях 1 січня 2024 року Роман Фуртас загинув у Донецькій області.
Іван Перегінець (1999–2024)
Іван народився 7 липня 1999 року в люблячій родині Наталі та Ігоря Перегінців. Він був єдиною дитиною, на яку батьки покладали свої найсвітліші мрії та сподівання.
Початкову школу Іван закінчив у селі Жалибори, далі навчався у Бурштинській школі №1. Професійну освіту здобув з відзнакою у Бурштинському енергетичному коледжі. Поступив до Івано-Франківського технічного університету нафти і газу. Під час навчання був призваний на строкову військову службу, та попри це все ж зумів захистити диплом.
Служив у Національній гвардії України. Війна змінила плани та пріоритети, у лавах ЗСУ пішов захищати наші кордони від московської погані, пройшовши відповідні навчання став снайпером у бригаді «Азов». Івану було всього 25 років. Це був молодий юнак, який тільки починав жити. Жовтень, бойове завдання – останній дзвінок до матері… А далі - майже два місяці надій та молитов, два місяці пошуків... Усі вірили, що він повернеться. Однак гірка звістка зруйнувала всі сподівання…
20 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку на Донеччині, Іван віддав найдорожче — своє життя.
Микола Чорний (1990–2024)
Микола Чорний народився в Бурштині 15 грудня 1990 року в родині Галини та Михайла Чорних. Батьки та бабуся виховували у Миколі та його сестрі Наталі любов до Бога, рідної землі, повагу до ближніх. Закінчив школу №1, а в 2009 році розпочав службу в Збройних Силах України. Після строкової служби продовжив службу за контрактом, а з 2015 року боронив Україну в зоні АТО. Із початком повномасштабного вторгнення повернувся до своєї частини. Служив водієм механізованої роти у військовій частині.
25 грудня 2024 року, у день Різдва Христового, серце Миколи зупинилося в районі населеного пункту Піщане Покровського району Донецької області.
«✝️Ці пам’ятні дошки — більше, ніж просто символи. Це голос пам’яті, що звучатиме щодня для кожного, хто переступатиме поріг гімназії. Вони нагадуватимуть: свобода має ціну, і цю ціну сплатили найкращі з нас. Сльози, обійми, слова, які важко вимовити… І глибока, всепоглинаюча вдячність. Герої не вмирають, поки живе пам’ять про них у серцях людей», - повідомили в Бурштинській міській раді.
Приєднуйтесь до нашого каналу в Телеграмі та сторінки у Фейсбуці, щоб дізнаватись про найважливіші новини.
