У с.Заланові Рогатинської громади відкрили анотаційні дошки двом загиблим захисникам Назарію Гладкому та Ігореві Мартиняку.
Пам’ятні знаки, встановлені на фасаді гімназії ім. Осипа Микитки у с.Заланові.
Віддати данину шани воїнам прийшли учні, дирекція та педколектив гімназії, а також побратими, представники влади, громадськість і духовенство.
Довідково:
Назарій Гладкий народився 4 липня 2000 року у с.Заланів. Закінчив ліцей № 57 імені Короля Данила Львівської міської ради. Згодом став студентом Національного університету «Львівська політехніка». Навчався в Інституті комп’ютерних технологій, автоматики та метрології за спеціальністю «Комп’ютерна інженерія». З перших днів повномасштабної війни хлопець активно долучився до волонтерської діяльності. Входив до складу благодійної організації «Українська студентська ліга» та був волонтером в одному з територіальних підрозділів ЦНАП міста Львова. Працював дуже багато, часто жертвуючи своїм здоров’ям та вільним часом, згадують одногрупники: «Назар так активно взявся за волонтерство. У наші чати весь час надсилав інформацію про те, як можна допомогти, ми ж своєю чергою все це розповсюджували. Постійно волонтерив, майже не спав, не їв, бо завжди мав багато роботи. Так, жертвуючи собою, він допоміг дуже багатьом людям».
На початку червня 2022-го Назар залишає студентські аудиторії й добровольцем іде на фронт. Виконував бойові завдання у лавах 49-го окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ Збройних сил України «Карпатська Січ». Останній бій воїна відбувся 18 червня 2022 на околицях Вірнопілля на Харківщині.
Ігор Мартиняк народився 4 травня 1983 року в селі Заланів Рогатинської громади. Закінчив місцеву школу, згодом навчався на бухгалтера у професійному ліцеї у Перемишлянах на Львівщині. Був учасником Революцію Гідності. У перші дні повномасштабного вторгнення повернувся з Польщі, щоб захищати Батьківщину. Захисника не спинили ні певні вади із зором, ні те, що до цього ніколи не тримав у руках зброю. Він чітко вирішив для себе – « Необхідно!». Тож добровільно записується у ТрО, проходить навчання і 26 квітня вже вирушає в охоплений війною Запорізький напрямок.
У складі 1 стрілецької роти 75 батальйону 102 бригади молодший сержант останнього подиху виконує бойові завдання заради майбутнього своїх синів. 6 листопада 2023-го, коли ворог наблизився впритул, він не покинув позиції. Попри важкі травми й поранення продовжував оборону. Воїн загинув від рашистських куль.
«Я почув тільки, як він вигукнув «Слава Україні!» і три постріли… Це були останні слова в його житті…», – пригадує побратим на псевдо «Вінні».
Приєднуйтесь до нашого каналу в Телеграмі та сторінки у Фейсбуці, щоб дізнаватись про найважливіші новини.
