Президент України Володимир Зеленський підписав Указ «Про присвоєння В.Лободюку звання Герой України».
«За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" ЛОБОДЮКУ Володимиру Івановичу - старшому лейтенанту (посмертно)», - йдеться у документі.
У 21 рік Володимир Лободюк закінчив Національну академію сухопутних військ у Львові й почав служити в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді.
Молодий офіцер постійно перебував на вогневих позиціях і добився виділення для свого підрозділу сучасної американської зброї. Він командував людьми, що були більш ніж удвічі старші за нього, проте його всі поважали й любили.
У 22 роки старший лейтенант Лободюк загинув у ближньому бою з «вагнерівцями».
Бойові товариші згадують Володимира життєрадісним і оптимістичним, хоча життя його не балувало. Батьки розлучилися й завели окремі сім’ї, коли син був ще маленьким, тому його виховували дідусь із бабусею.
До 9 класу хлопчик жив зі своїми рідними в прикарпатському селі Коршеві біля Коломиї, а після смерті дідуся його віддали у військово-спортивний ліцей. Далі була Львівська "сухопутка", диплом із відзнакою і 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
Володимир добре вчився, мав право вибору місця служби й сам вирішив піти в гірські штурмовики. Кілька місяців у зоні ООС він служив старшим офіцером артилерійського підрозділу. А незабаром після повномасштабки очолив мінометну батарею в гірсько-штурмовому батальйоні, який із перших днів вів жорсткі бої з росіянами, що наступали на Запорізькому напрямку.
Перше бойове зіткнення підрозділу під командуванням Володимира Лободюка відбулося біля Оріхова. На піхотний взвод і один приданий міномет із-за посадки вийшла ворожа колона – два танки, кілька БТРів і КамАЗів. Це була посилена рота, яка рухалася в похідному, а не бойовому порядку. Відстань – півтора кілометри.Один БТР піхотинці знищили з Джавеліна, КамАЗ розбили ми з міномета. Вантажівка перевозила боєкомплект, і після влучення вибухала ще дві години. Решта колони швидко розвернулася і втекла. На місці бою знайшли двох убитих росіян із документами, це були дагестанці.
Ще за кілька днів мінометники розбили ворожу колону, що йшла на штурм піхотних позицій. Тоді вдалося знищити танк Т-72. Класична ціль для міномета – це піхота, кулеметні гнізда, бліндажі, опорники, мінометні розрахунки. А працювати з міномета по техніці, особливо такій як танки, це завжди постріл на удачу.
Перспективного командира батареї помітили й разом із кількома бійцями відправили на навчання в Німеччину – освоювати американські 120-міліметрові міномети М120.
Після навчання мінометну батарею разом із гірсько-штурмовими підрозділами кинули на Херсонщину, почалися важкі штурми й деокупація території.
На Херсонщині мінометникам вдалося влучити в ще один ворожий танк – Т-90, який росіяни до війни в Україні називали найкращим у світі. Танк сховався в засідці й своїм вогнем зупинив штурмові групи 128 бригади. Володимир виявив місце засідки з дрона й накрив його з кількох мінометів. Одна з мін пошкодила танк, він припинив вогонь, і піхотинці відновили штурм.
У грудні гірсько-штурмовий підрозділ разом з мінометною батареєю відправили захищати Бахмут. Бійці згадують цей період як найстрашніше жахіття. Росіян косили десятками, а нові штурмові хвилі обкладалися трупами й лізли далі.
16 грудня Володимир як завжди коригував вогонь мінометів із передових опорників піхоти. І побачив із дрона, що в тил їхньої позиції зайшла штурмова група "вагнера".
Почався ближній стрілецький бій, офіцер-мінометник особисто поклав із автомата трьох ворогів, штурм вдалося відбити. Але за першою штурмовою групою пішла друга, краще оснащена і озброєна. Тактика "вагнера" – спершу посилати "м'ясо", а потім професіоналів. Цей штурм теж вдалося відбити, але Володимир загинув від кулеметної черги.
Приєднуйтесь до нашого каналу в Телеграмі та сторінки у Фейсбуці, щоб дізнаватись про найважливіші новини.
