Мюзикл «Гуцулка Ксеня» «засвітив» і нове сузір’я талановитих акторів

Мюзикл «Гуцулка Ксеня» (лібрето і музика Ярослава Барнича) зіграв Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. І. Франка зіграв Це вже друга постановка народного артиста України Ростислава Держипільського творів нашого земляка Ярослава Барнича: 2016-го він поставив «Шаріку».
Фінальні аплодисменти – Р. Держипільський, В. Мочарська, С. Лазановський

«Станиславівський» період творчості Ярослава Барнича, що тривав із 1929 р. по 1941-й, був найпродуктивнішим для митця. Сьогодні, через 80 років, «Гуцулка Ксеня» у постановці Ростислава Держипільського зазвучала напрочуд свіжо. Формат мюзикла, хореографія від Дмитра Леки, де поєднано сучасну пластику і автентичні лейтмотиви, мінімалістська філігранна сценографія та зірковий акторський склад творять успіх цієї модерної прем’єри

.

Музика з оперети Ярослава Барнича лунала у сучасному аранжуванні головного диригента Франківського драмтеатру Богдана Ткачука. А художник-постановник драмтеатру Олеся Головач створила неперевершені костюми, серед яких глядачі побачили й унікальну колекцію гуцульських ґунь майстрині-ліжникарки з Яворова Руслани Гончарук. Вони і зігрівали акторів, і тонко передавали атмосферу світу горян, незбагненного і такого притягального. Окрасою візуального сценічного супроводу стало лазерне шоу команди «Show Service».

Усім відоме лібрето оперети Барнича: 1936 року до Ворохти зі США прибувають українські емігранти, аби оженити хлопця на свідомій українці і лише тоді здобути мільйон долярів.

«Чи вдасться підібрати такі слова, які змогли би передати усю мою вдячність Франківському драмтеатру! За лічені дні вони стали для мене чимось більшим, ніж просто театр. Це родина, яка впустила мене у свій дім і подарувала любов! Гуцулка Ксеня – мій перший досвід роботи в професійному театрі і я невимовно щаслива, що це сталось саме в цьому місці і серед цих людей. Скажу відверто: для мене завжди найважливішим у людині була Людина. А коли Людина найкраща у своїй справі, це дарунок від Бога, диво», – так висловилася про свою першу роль Валерія Мочарська, виконавиця ролі Гуцулки Ксені.

Студентка кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв Львівського національного університету ім. І. Франка та учасниця етногурту «ЯгОди», вона недавно перемогла на V всеукраїнському конкурсі молодих акторів ім. О. Затварської й, окрім гран-прі, здобула найголовніший приз долі – головну роль у мюзиклі «Гуцулка Ксеня», неоціненний досвід роботи з видатним режисером сучасності і високопрофесійними акторами, а також екстрім, бо часу на те, щоб увійти в роль, було менше місяця.

Однак головна роль молодій мініатюрній артистці виявилася до снаги. «… Нате вам зірку!» – написав режисер Ростислав Держипільський у «Фейсбуці».

Варто назвати усіх акторів, котрі дарували глядачеві легкість оперети. Роль Яро – американця з українською душею, молодого спадкоємця мільйона, котрий на батьківщині батька здобув ще одну душу і знайшов справжнє кохання, втілив Сергій Лазановський. Це одна з перших його ролей у нашому театрі, і все – від сценічної мови з діаспорним акцентом, до кохання і відчаю – йому вдалося втілити професійно і талановито.

Заслужений артист України улюбленець публіки Олексій Гнатковський у ролі Івана Синиці, господаря найкращої на всі гори садиби «Говерля», ні на мить енергетично не відпускав від себе. Як сказав би сам маестро Барнич, було «смачно».

У

мюзиклі за задумом режисера жодна сценічна дія не відбувається без гуцульських жартів. Зал реагує на них дуже активно. Блискуче у цій стихії почувається Мирослава Полатайко-Гусак, виконавиця ролі Марічки, коханої Юрка (актор Юрій Вихованець). І коли у фіналі, після усіх залицянь і запрошень до «Гамерики» такого елегантного у білому костюмі підтоптаного Майка (актор Павло Кільницький), Марічка таки зважується на еміграцію, то сцена доводить усіх не лише до реготу, а й до аналогій із сьогоденням. Бо дівчина-гуцулка доповнює свій традиційний гардероб елементами статуї Свободи, а головне – спродавши усе добро і вбравшись у сардак з вовни улюбленої вівці («аби все була зі мнов»), вона перебирається за океан не одна, як волів би Майк… А з коханим Юрком. І ніяк інакше.

Органічними у втіленні своїх персонажів були і Гелен Зілинська (заслужена артистка України Любов Ніколаєнко), і професор Зілинський, від якого Гелен втекла за океан, щоби вдруге відшукати його у Карпатах (заслужений артист України Віктор Вітушинський), і Надія Левченко у ролі їхньої доньки Мері (їй вона віддала усю свою легкість і той невловимий шарм, котрим володіє зірка Левченко).

Складна роль випала Олі Комановській. Артистка Зюзя, підступна і зваблива, в її виконанні була неперевершеною. А карколомні трюки плюс вокал викликали захоплення.

Молодий актор Андрій Мельник, котрий замінив чи не у всіх постановках Романа Луцького, який нині дуже затребуваний в кіно, сьогодні демонструє амплітуду свого обдарування у численних постановках. У ролі легіня Семена, або як його називає Мері, ковбоя, він заворожує і розкриває усі риси справжнього гордого незламного гуцула.

Успіх прем’єри завжди творять не лише талановиті режисерський задум і його акторська трупа. Як показує життя, цьому успіхові потрібні помічники – вдячна публіка. Франківський драмтеатр спільно з нею створив собі творчу репутацію найвищого ґатунку.