Якось влітку моя донька гралася з іншими дітьми з нашого будинку в пісочниці на подвір’ї. Усі були старші за Віту — хто на рік, а хто й на два з половиною. Поки дітлахи бавилися в пасочки, мами на лавочці лузали насіння і, як то кажуть, чесали язики. Хтось зробив новий манікюр, хтось купив туфлі, хтось вичитав новий рецепт пирога. Раптом мама чотирирічного Владика згадала про дитсадок.

— Уявляєте, їх у чотири роки примушують вчити цифри! — обурювалася молода жінка.

— Справді мучать тих бідних дітей! — підхопили інші. — Навіть англійську з трьох років дають!

— А я свого на англійську не записала, — втрутилась мама чотирирічного Ромчика, — він ще навіть українською не говорить, яка там ще англійська!
Я слухала це все з гіркою усмішкою, але в розмову не втручалася. Не хотілося  казати, що моя донька вже у рік і десять місяців прекрасно рахувала до 15 українською мовою і до п’яти — англійською, розрізняла цифри до десяти, ще в рочок знала всі букви, а в півтора вже повторювала за мною віршики. Не хотілось розказувати про ранній розвиток жінкам, котрих, схоже, окрім власного манікюру, соняшникового насіння і цигарок, недопалки яких викидають просто в дитячу пісочницю, нічого не цікавить. Відчувала, — вони не зрозуміють. Як не розуміли і молоді матусі-сусідки з маленького районного центру, де ми з донею влітку відпочивали у бабусі й дідуся. На тлі двох з половиною-трирічних сусідських дітей моя Вікторія у рік і дев’ять місяців виглядала майже зіркою — говорила повними реченнями, розповідала віршики, рахувала, вживала англійські слова, складала пазли з 30 картинокѕ Коли ми з Вітою приходили гратись у місцевий садочок, сусідки показували іншим жінкам нас як диво — подивіться, ось та дитина, що вже говорить реченнями, рахує і знає англійськуѕ

Тоді ж, гуляючи в садочку, мала побачила курей і, ганяючись за ними, кричала: «Heny-peny!», що в перекладі з англійської означає «курочка-дурочка». Середнього віку жінка, почувши це, запитала: «Вона — німка?».

— «Та ні, — усміхнулася я. — Просто ми від народження розмовляємо з нею англійською».

Я не прагну виховати зі своєї дитини вундеркінда чи генія. Просто хочу дати їй все, що в моїх силах, аби вона виросла розумною, кмітливою, спостережливою. Хочу, аби вона здобула таку освіту, яка дасть змогу вільно спілкуватися з ровесниками з інших країн. Хочу, аби вона мала змогу обирати, де навчатись — в Україні чи за кордоном.

Свого часу засновник корпорації Sony, японець Масару ібука, сказав: «Після трьох — уже пізно». До трьох років мозок дитини розвивається з надзвичайною швидкістю, тому й дитина вбирає нову інформацію, як губка. 80% розумового розвитку припадає саме на перші три роки життя. Цю властивість підмітили ще наші предки, які казали: «Виховуй дитину, поки вона лежить поперек ліжка, бо коли вона ляже вздовж, буде вже пізно».
Дитина народжується як табула раса — чиста дошка. Вона не розрізняє свою і чужу мову. Усі мови, які вона чує від народження, стають для неї рідними. Усі знаки, якими вона оточена, — стають для неї зрозумілими, музика, яку чує, — улюбленою. Дитина до трьох років прагне знань як ніхто інший на світі. Навчання для неї — то найцікавіша гра. Бо вона — чиста дошка. і кожен з батьків записує на неї те, що хоче, — хтось унікальні знання, а хтось — бажання здобувати ці знання самотужки. Що важливіше — кожен вирішує сам.